Брат почав поволі спиватися, а коли батьки вирішили його напоумити, заявив, що у всьому винні вони та я – молодша сестра!

Spread the love

У мене є брат, старший на 7 років. Я всім серцем його люблю, і завжди захоплювалася ним, постійно кладу в приклад своїм подругам, адже до 30-ти років він сам, без будь-якого сприяння, започаткував свій бізнес, купив машину і почав будувати житло, допомагає батькам.

Його дитинство припало на важкі 90-ті, тому було непростим. Батьки жили бідно. Та так, що в сьомому класі йому навіть довелося піти на “Перший дзвоник” у маминих туфлях – на нове взуття не було грошей. Через те, що одяг у нього був не найкращий, з брата часто знущалися однокласники. Але про це батьки дізналися лише тоді, коли його було вирішено відчислити зі школи за прогули.

Брат  вирішив, що зароблятиме гроші, і почав працювати з 12-ти років. Брався за будь-яку роботу, а влітку їхав у село до бабусі, де збирав малину, а потім продавав на базарі. Так він заробив собі на телефон, комп’ютер, і навіть на навчання в університеті. Хоч після першого курсу і кинув його.

Торгувати йому вдавалося добре і це йому подобалося, тому в 18 років він пішов працювати торговим агентом. Мама взяла кредит на звичайну ладу “вісімку”, а сплачував його брат. За рік  пересів за кращу машину, а кредити більше ніколи в житті не брав. Багато подорожував, з часом відкрив свій магазин і більше не знав проблем з грошима.

Однак з особистим життям у нього ніяк не складалося. Натомість, з’явилося багато ласих на його гроші друзів, бо людина він щедра: завжди пригощає, закуску кладе. Батьки робили зауваження, а я старалася не втручатися, бо маю свою сім’ю та маленьку дитину.

З часом посиденьки з друзями ставали частішими, а брат постійно повертався з них ледь тримаючись на ногах. До слова, він все ще живе з батьками, тому вони все це бачили. Він став якимось нервовим, зрідка жалівся на якісь проблеми з бізнесом і продовжував випивати.

Батьки списували це на відсутність другої половинки, просили, щоб знайшов нормальну дівчину, створив сім’ю. З кожним днем брат перетворювався на жалюгідну й нещасну людину, а батьки по-телефону постійно жалілися мені на нього.

Вчора мама зателефонувала і, як завжди, почала розмову з нарікань на брата. Він вчергове повернувся додому напідпитку. Коли тато намагався його напоумити, той розплакався. І заявив, що в усьому винні самі батьки і я – його молодша сестра!

Брат звинувачував батьків в тому, що вони йому ні в чому не допомагали і він мусив усього досягати сам. Що все життя йому бракувало їхньої уваги і підтримки, що він сам оплачував університет, тоді як мені оплатили батьки! Що батьки любили більше мене, аніж його,  і що  з моєю появою на світ його дитинство закінчилося.

Мама розказувала це з невимовним смутком у голосі, а я слухала зі сльозами на очах.  Можливо, він в чомусь і правий, але ми всі його дуже любимо і пишаємося його здобутками.

Чоловік мене заспокоїв і каже не звертати уваги, бо брат говорив це напідпитку й, мабуть, на ранок нічого й не згадає. Але я знаю: що в тверезого на думці, те в п’яного на язиці.

От скажіть, як тепер з цим жити? Мені дуже шкода брата, бо  й припустити не могла, як йому важко і що все життя він боровся за батьківську любов. Почуваюся винною у всьому.

Що б Ви робили на моєму місці?