Цю історію варто прочитати повністю! Поки читала, сльози в очах і клубок у горлі

Сьогодні все йде шкереберть. Мало того, що в хімчистці не встигли привести в порядок моє плаття, в якому я збиралася блищати на побаченні, а у взуттєвій майстерні кудись зникли мої туфлі … Так тепер ще й зламався ніготь! Так, це не така біда, проте некрасиво і неприємно: дівчата мене зрозуміють, сподіваюся.

Оскільки з двома першими проблемами розібратися сьогодні не вийде, вирішила хоча б манікюр підправити. Забігаю в торговий центр в надії потрапити на експрес-манікюр і випити чашку ароматної кави. У моєму розпорядженні всього 10 хвилинок, попереджаю про це дівчаток. Щоб поєднати приємне з корисним, п’ю каву і одночасно правлю ніготь.

В цей час бачу, як до адміністратора салону йде бабуля. Старенька охайно одягнена, хоча і скромно. Її питання відразу привернули мою увагу і змусило повністю зануритися в розмову молодої манікюрниці та літньої жінки.

Запитує:

– А манікюр коштує 299 гривень?

– Так.

– А це з покриттям?

– Ні.

Бабуся відійшла. Постояла. Подумала. Цілком очевидно: у неї останні триста гривень. І мільйон “дірок”, які ними можна заткнути. Але вона – не бабуся. Вона жінка. А жінка хоче мати доглянуті руки. В будь-якому віці. Вона знову підходить до адміністратора.

– А покриття коштує 50 гривень?

– Ні, 220.

– Двісті двадцять? – бабуся злякано відскочила.

Ні, 500 гривень її бюджету не потягнути. Вона рішуче поправляє шапочку і йде геть, притискаючи до себе пальтечко. Яка ж принизлива бідність. Як же це прикро, коли треба вибирати між потрібним і необхідним. Коли побалувати себе – це непередбачена витрата бюджету, дірка, яку потім невідомо звідки відновлювати …

Але Жінка. Жінка живе всередині. Вона хоче звичайних, приземлених радощів, таких, як чисті нігті у формі оливки, хоче подобатися собі в дзеркалі, хоче бути красивою. Не здаватися жінкою, а бути нею. Немає у жінок віку, є стан душі. Стан весни.  Чи ні. Ось у бабусі не вистачило на весну п’ятсот гривень. Ну як же так ??? Мою руку тримає майстер манікюру Гуля. Вибачте мене, Гуля, я зараз все зіпсую, але …

Я зриваюся з місця, біжу за бабусею, тобто за Жінкою. За Жен-щі-ною !!!!!

– Зачекайте, зачекайте !!! Не йдіть!

Вона розгублено обертається.

– Ходімо, ходімо на манікюр, – я обіймаю її за плечі, розгортаю в сторону салону.

– Ви хто? – лякається бабуся.

– Я? Ніхто. Фея манікюру. Ходімо нафарбуємо вам нігті …

– У мене не вистачить на манікюр з покриттям.

– Досить-вистачить. Там сьогодні акція. Кожен сотий клієнт отримує манікюр в подарунок. З покриттям.

– А я сотий клієнт?

– Звісно! Сотий! Самий сотий на світлі …

Бабуся недовірливо йде за мною до адміністратора.

– Правда що мені в подарунок манікюр? – вона все ніяк не повірить своєму щастю. Я стою прямо за бабусею, показую адміністратору гроші і підморгую.

Адміністратор Олена все зрозуміла.

– Так-так, все правильно. Я просто не відразу зрозуміла. Проходьте на манікюр. З покриттям.

– Ой, я в житті нічого ніколи не вигравала, – белькоче бабуся, сяючи від щастя.

Дівчатка-майстри бачили нашу сценку, всі посміхаються, говорять бабусі:

– Ну, вибирайте, до кого ви хочете?

Бабуся ніяк не переживе своє щастя:

– Дівчатка, милі, та мені все одно. Мені хоч хто. Я ж бачу погано, манікюр сама собі роблю, а тут прямо так захотілося … і ось яка удача!

Нарешті, вона сідає до найближчого майстра, а адміністратор Олена підходить ззаду і говорить:

– Я забула сказати, що вам в подарунок і парафінотерапія для рук, – і виразно дивиться на майстра. – Зрозуміла, – посміхається і киває дівчина, і приступає до роботи.

Бабуся зовсім розтанула. Трохи не плаче. Ми переглядаємось з Оленою. Я показую великий палець вгору. Вона сміється і махає рукою. Мовляв, так дрібниці …

Навколо значно підвищився градус позитиву. Запахло весною. І кава смачна. І дівчатка всі красиві. І життя прекрасне. Ну і фіг з ними, з сукнею ранковою і туфлями. Значить так потрібно. Не буду ввечері ошатною зовні, але всередині я буду сяяти щастям.

Я повертаюся до моєї Гулі і кажу їй ….

– Ну, вибачте, – кажу я.

– Так, ну що ви, я як в кіно сходила, – сміється Гуля ..

Я думаю про те, що хочу хотіти бути жінкою завжди. Так, саме “хочу хотіти”. Хочу, щоб не вичерпалася ця потреба – подобатися собі. Потреба в весни. Потреба в любові. Подобатися собі в дзеркалі – безцінне. Різати овочі на салат доглянутими руками – безцінне. Відчувати себе красивою, не дивлячись на штрихування зморшок – безцінне. Мені на телефон приходить СМС. Одне видання, яке недавно передрукувало мою статтю, повідомило, що я заробила гонорар. І вказана сума, рівна моєму подарунку бабусі. Я показую смс Гулі.

Вона сміється, і каже:

– Ну, треба ж! Бумеранг! Добро завжди повертається.

Я посміхаюсь. Я прямо відчуваю, як Всесвіт гладить мене по макушечці, мовляв, молодець, Оля. І я ніжимось від щастя і аж красивішаємо. Він ж все бачить, цей наш Всесвіт. І завжди своєчасно реагує. І сьогодні Всесвіт дуже радий за мою бабусю. Тобто за мою жінку. І разом з нами насолоджується Навесні.

На фото – героїня поста. Коли я запитала дозволу на фото, вона сказала: “Я ж навіть губи не нафарбувала …” Кажу ж, справжня, Справжня Жінка!