Ми з чоловіком після весілля, коли гроші подаровані перераховували, ще тоді здивувалися – хто ж це над нами так пожартував і подарував половинку від стодоларової банкноти

Spread the love

Ми гуляли з подругою, як раптово до нас підбігла циганка й схопила мене за руку. Подруга схопила мене за іншу руку й дивилася з острахом на мене. Мене тоді полонила цікавість і я дала циганці глянути на свою долоню. Я зазвичай скептик щодо таких ситуацій, але останні події мене просто вже збивали з пантелику, тому вирішила ризикнути.

– «Ти хороша дівчина, допомагаєш усім навколо, серце твоє — немов кришталь. Але от ти про себе забула, не знаєш любові й душа твоя плаче.» Стою і думаю: «Тоді ці слова мене не дуже вразили, адже таке можна сказати будь-якому. Я не настільки наївна, щоб мені промовили декілька загальних фраз і я одразу повірила.» Але далі вона сказала таке, від чого в мене земля пішла з-під ніг.

– Каже: «не дорікай собі, ти зробила все, що змогла. Ти не винна в тому, що не ощасливила свого чоловіка, і він не винен, що не відчував кохання до тебе. Все сталося ще на вашому весіллі. Одна родичка дуже заздрила вашому коханню і подарувала вам половину купюри. От і це стало початком кінця. Ця половинка купюри була подарована, щоб і ви були окремо один від одного, які ці дві половини».

Після цих слів у мене затряслися руки, а я дала їй грошей. Збоку моя подруга і слова не могла сказати. Тоді я весь вечір прокручувала у себе в голові той день весілля. Ми ще з чоловіком жартували з половинки стодоларової купюри. Посміялися й поставили кудись, вже не пам’ятаю.

Тоді мені стало цікаво і я почала шукати в квартирі флешку з нашим весіллям. Хотіла дізнатися, хто ж подарував нам ту фатальну банкноту.

Загалом відслідкувати було важко, а ще ми там такі щасливі були. Це було дуже важко дивитися на ці кадри, адже найбільше, що мені ранило душу за ці 12 років — спогади нашого спільного життя.   Перемотувала і знайшла той момент, коли один з операторів знімав, коли гості гроші в скриньку опускали. Почала я уважно придивлятися і побачила, хто кинув половину купюри туди. Це була рідна молодша сестра чоловіка. Вона на момент весілля мала трьох дітей від різних чоловіків. А ось заміжньою ніколи не була.

І тоді я зрозуміла, хто була ця родичка, яка заздрила нам. Хоча навіть не нам, а скоріше мені. Тоді мені аж потемніло в очах. Стільки років пройшло, а мені досі важко це все знову переживати. Якби не та циганка, я б навіть і не згадала про таку маленьку прикрість на весіллі. Тоді я повірила в те, що долю людини можна змінити попри її волю, і я в цьому не була винна. Адже всі роки картала себе, що не зберегла сім’ю.  З того вечора я припинила спілкування з його родиною, які навіть після розлучення «не забували» про мене. Тепер є тільки я, мій син і мої батьки.

Джерело