Бабуся зойкнула і опустилася вниз. Вона не галасувала, не кликала на допомогу, миттєво скам’яніла від несподіванки і пекучої образи

Був зимовий прохолодний день. На тротуарі, недалеко від житлових під’їздів, стояла старенька бабуся та просила милостиню. Вона виглядала дуже виснаженою, а її лице було повністю вкрите зморшками.

Вона стояла беземоційно, у її очах вже не було ні смутку, ні розпачу, а тільки байдужість або ж навіть приреченість. Вона була одягнена в стару поношену куртку, з-під якої виднівся легкий халат, що не ніяк не міг зігріти. На ногах поношене до дір взуття, а на голові — хусточка.

У дворі з’явилися два підлітки, років шістнадцяти. Вони дуже голосно розмовляли та виражалися не нормативною лексикою, по черзі пили одне на двох пиво. Коли ж вони проходили повз прохачку, то один з них поклав їй недопалок в долоню і зі сміхом почав тікати, а його друг поспішив за ним.

Бабуся налякалася й просто опустилася вниз. Вона не кричала нічого вслід, не обзивала юнаків, лише пекуча образа залишилася на її серці, а по щоках потекли сльози.

Це все помітив третьокласник, який повертався з уроків. Він одразу підбіг до старенької та допоміг їй:

– Бабусю, давайте я вам допоможу, не можна лежати на снігу, ви простудитеся.

Бабуся здивовано запиталася:

– Ти хто, хлопчику?

– Я Назар, живу в сусідньому будинку. Ви краще скажіть, чи вам дуже боляче? Не плачте, будь ласка, – просив хлопчик. Він акуратно вийняв хустку й почав витирати обличчя жінки.

Потім Назар задумався, та сказав:

– Нікуди не йдіть, ось я вам залишаю рюкзак. Не встигнете очима кліпнути, як я повернуся. А поки візьміть ось ці пиріжки, моя бабуся їх пече.

Старенька тремтячими руками взяла пакетик, хотіла подякувати, а хлопчика вже не було поруч.

– Добра дитина, – сказала бабуся сама до себе, і її обличчя просвітліло.

– Я прийшов! – голосно сказав маленький хлопчик. – Зараз оглянемо вашу руку.

Змастив місце, де поклали недопалок йодом та перемотав бинтом.

– Готово!, – весело сказав Назар. – А ще я вам приніс свою скарбничку. Візьміть та не переживайте, мої батьки не будуть мене сварити!

Старенька не хотіла брати, але очі хлопчика дивилися на неї так щиро й безкорисливо, що вона не могла відмовити:

– Дякую тобі. Твої батьки виховали достойну людину!

Голос бабусі тремтів. Щоб заспокоїти, Назар міцно обняв її.

– Я давно не відчувала себе такою щасливою, — тихо промовила вона й поцілувала в щічку Назара.