Навіщо влазити в борги і рятувати важкохвору людину? Кінець не за горами…
Інколи люди, засліплені неіснуючим шансом, забувають, що їх важко хвора близька людина скоро помре, а їм доведеться жити далі. Цей пост залишила лікарка Віра Олександрівна:
» Коли я тільки розпочала навчання в університеті, то дуже дивувалася, чому так багато хвороб, напастей припадає на людську долю.
Ми з вами — щасливчики. Тому що ми здатні прочитати та усвідомити, що тут написано. Але і є велика кількість громадян, які не можуть цього зробити. Це люди — яким не так пощастило, як нам, їх спіймала моторошна недуга, або одразу після народження, або у більш пізньому віці.
Серед тих нещасних людей є ті, кому теж пощастило більше і ті, кому менше пощастило. Є люди, які розуміють всю трагедію ситуації, усвідомлює свою невиліковність, або ж невиліковність своєї близької людини. Так ось: таким людям відносно пощастило.
Сьогодні я хочу розказати про тих, кому не пощастило зовсім, оскільки з такою категорією пацієнтів мені доводиться стикатися набагато частіше. Часто, ми можемо побачити з екранів наших телефонів, телевізорів, їхні сумні очі, які невблаганно просять про допомогу. Більшість з них — діти, а вони ще зовсім не освідомлюють, що з ними відбувається. Проте, цю всю ситуацію добре розуміють дорослі, які й створили ці відеоролики чи плакати. Думають, що розуміють.
Ми все це бачили й не раз.
Так багато людей й так багато схожих діагнозів. Колись, ці крики про допомогу викликали гірку усмішку, а тепер — лише роздратування.
Можливо, якби я опинилась в такій ситуації, що і вони, то теж би продала квартиру, розставляла в кожному супермаркеті скриньки для збору коштів, писала б щодня пости про шалені тисячі євро, за які нас погодилася лікувати лише єдина клініка у Швейцарії, але…
Так склалось моє життя, що я лікар. І як лікар, я прекрасно усвідомлюю, що рак в запущеній стадії — це вирок. І від нього всюди вмирають. Якщо не вірите мені — то гляньте офіційну статистику.
Щоб ви усвідомлювали — рак на останній стадії, завжди закінчується смертю. Це завжди приносить біль та страждання.
І я дійсно співчуваю тим, хто думає, що в Ізраїлі, смерть перестане бути смертю.
Лікарі усі усвідомлюють, що термінальні стадії захворювань — це маркери близького завершення земного шляху. Якщо таку людину й взяли на лікування, то лише через те, що це завжди залишиться прекрасним бізнесом.
Найкраще, що ви можете зробити для дитини, яка помирає — це дати спокійно їй померти. Люди засліплені болем та горем, забувають, що їх вадко хвора рідна людина помре, а їм доведеться далі будувати своє життя! А де жити, якщо житло продано в ім’я Німецької Клініки?
Де брати гроші, якщо ще декілька десятків років їм потрібно роздавати борги? Про це тоді зовсім не думається.
Найкраще, що ви можете зробити — це бути просто поруч, поки вони вмирають. Єдине, на що вам потрібно витратити гроші — це на адекватне знеболювальне. Звозіть вмираючу дитину до моря!
Виконайте краще мрії цієї дитини! Дозвольте, щоб вас бачили, нехай й нещасними, але не за межею руйнування. Нехай вони розуміють, що покидаючи вас, не залишають в найважчій ситуації.
І, будь ласка, дайте їм спокійно піти в інший світ».