На п’ятдесятиріччя мами Олександр купив величезний букет і замовив ресторан. Цей вечір він хотів присвятити лише їй, але раптом йому подзвонили з роботи

Spread the love
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Олександр був молодим та перспективним лікарем. Про нього ходила слава по всій окрузі. Відносно недавно він почав працювати в обласній лікарні. Навіть лікарі зі стажем дивувались його вмінням. До нього прикріпилось прізвисько «самородок», він й справді був дуже талановитий та професійний.

Олександр поки що не мав сім’ї, єдиною близькою йому людиною була його мама. Він дуже цінував та поважав її, а ще більше був вдячний їй за те, що все своє життя вона присвятила синові. Віра колись теж вчилась на медичному, але дізналась, що чекає дитину, тому про медичну кар’єру довелось забути.

Віра виховувала сина самотужки, оскільки батько її майбутньої дитини відразу ж відмовся від неї. Вона собі дала слово, що якщо вона не стане лікарем, то син її обов’язково буде. Університет Віра залишила та поїхала жити до своєї матері. Потім вона стала підпрацьовувати, а весь свій час присвячувала сину. Заміж вона так і не вийшла.

Олександр — був професіоналом своєї справи. Він виправдав всі мамині сподівання. Йому допомогли у цьому величезна працьовитість, а також мамина віра! Його часто викликали на роботу, коли інші лікарі стикалися зі складними випадками.

Сьогодні його матері виповнилось 50 років. Олександр купив великий букет червоних троянд та замовив ресторан. Раптом, у нього задзвонив телефон. Телефонували з роботи, Олександру повідомили, що до них потрапив пацієнт у важкому стані.

Олександр не хотів їхати, адже це був його вихідний і до того ж день народження матері. Але у Віри Василівни раптом виникло дуже дивне відчуття.

– Сину, тобі потрібно поїхати, тим більше ти складав присягу. Нехай це буде подарунком для мене.

Олександр вирішив послухати маму. Він пам’ятав, як сильно вона хотіла стати лікарем. У лікарні справді був складний пацієнт, проте золоті руки Олександра врятували чоловіка.

Через декілька днів Віра Василівна заїхала до сина в лікарню.

– Ну що? Познайомиш мене з моїм «подарунком», — жартуючи відповіла Віра, маючи на увазі чоловіка, якого врятував її син.

Олександр та мама пройшли у палату. По дорозі Олександр сказав, що до цього чоловіка так ніхто і не приходив, напевно живе сам та немає родичів.

На порозі палати Віра побачила знайоме обличчя. На ліжку лежав Святослав, батько Олександра. Чоловік, який ніколи не допомагав їй з дитиною, не цікавився як у неї життя та як склалась доля у сина.

– Сину, цей чоловік, твій батько, – зі слізьми промовила Віра. Напевно Бог тебе колись зберіг, щоб ти врятував його життя.

Вони стояли у коридорі, обнявшися у тишині. Вони не тримали образи на чоловіка. Це були лікарі, для яких зберегти життя — найбільша цінність!

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •