Мої батьки рідко приїжджали до мене в гості, адже дорога далека, та й господарка у них. Але на моє день народження вирішили приїхати

За тридцятирічного Романа я вийшла заміж у 22 роки, як тільки закінчила університет. Саме він став ініціатором того, щоб узаконити наші відносини. Я довго думала, тому що власного житла не було, сама ж я з невеликого села, але туди я не хотіла повертатись.

Роман сказав, що у його батьків великий та просторий будинок за містом, то ж місце для нас знайдеться. Я не дуже хотіла жити зі своєю свекрухою, але вибору у мене не було, тому погодилася. Такий варіант я розглядала як тимчасовий, поки у нас не з’явиться можливість придбати власне житло.

Після того, як ми одружилися, свекри відгородили нам половину будинку. Ми почали облаштовуватися, зробили окремий вхід, ремонт. Тоді я стала помічати, що свекруха почала вмішуватися у все, що я робила. При тому завжди дуже незадоволеним тоном. Я нічого не відповідала, думала це буде тривати доти, поки ми не звикнемо один до одного.

Але нічого не минуло. У нас народився син і тут у свекрухи додалось причин для повчання: «Не так купаєш, не так пеленаєш, не так годуєш». Після таких слів у мене моментально настрій пропадав.

Я старалась її уникати, але не дуже виходило. Якщо ви живете з кимось в одному будинку, то до вас можуть завітати в гості в будь-який момент: «Не так чоловіка годуєш, дитина не так одягнена, ти не прибираєш». І так кожного дня.

Мій чоловік нічого не казав мамі. Чи він спеціально не хотів помічати, чи він вважав, що його мама має право втручатись, не знаю. Коли народилась друга дитина, то терпіти постійні претензії свекрухи, я більше не могла. Почала ігнорувати її. Свекруха зрозуміла мою тактику та почала просто за мною наглядати.

Стала ходити за мною та говорити: «Ти нагодувала курей? А скільки ложок солі ти додала у борщ? Ти будеш мити сьогодні підлогу?» — я не могла більше це слухати.

Мої батьки навідували мене не часто, адже я жила далеко від них. Але на моє день народження вирішили приїхати. Моя свекруха поводилась безцеремонно, далі робила мені безліч зауважень. Коли ж моя мама вирішила зупинити її, то Валентина Орестівна практично прогнала її з будинку, аргументуючи це тим, що тут тільки вона господиня і ніхто не буде їй вказувати, що і як робити.

Мама думала над ситуацією всю ніч, а на ранок запиталась мене, чи не хочу я повернутись до батьківської оселі. Я погодилась, зібрала речі, взяла дітей та сіла в машину до батька.

Чоловік зупиняти мене не став. Прийняв позицію своєї матері. Він ніколи до мене не приїжджав, навпаки, тільки й чула, що він говорив про мене всякі неприємні речі. Не знаю, чи правильно я вчинила, що поїхала, адже у мене тепер діти ростуть без батька. Але й терпіти знущання свекрухи я теж більше не могла.