Рідні чоловіка дуже часто запрошують його в гості на свята, але просять, щоб приходив без мене

Spread the love
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

У мене ніколи не було теплих стосунків зі своїми рідними батьками. Навіть коли я була дитиною, вони не приділяли мені належної уваги, завжди відводили мене до бабусі, складалось враження, що мене взагалі не любили. Я пообіцяла собі, що коли я одружусь, то у мене з’явиться велика та дружна родина. Мріяла собі про те, що ми будемо запрошувати один одного на свята, бачитись за чашечкою кави, обговорювати новини.

Свого майбутнього чоловіка я вибирала дуже ретельно. Хотіла, щоб він був з великої, благополучної сім’ї, цінував домашній затишок та комфорт. Коли ж зустріла такого чоловіка, то дуже раділа тому факту, що його родичі мене прийняли.

Я старалась сподобатись його сім’ї. Завжди готувала багато смачних страв та кликала до себе в гості. Підтримувала з ними контакт через соціальні мережі, часто телефонували один одному. Рідні чоловіка запрошували нас на всілякі святкування, я встигла відчувати себе повноцінною частиною їхньої сім’ї. Я завжди купувала подарунки, любила випікати щось солодке!

На той період мені здавалось, що я добре подружилася з його рідною сестрою тай його бабуся мене полюбила, завжди обіймала мене при кожній зустрічі, інколи давала розумні поради. Оскільки у своїй рідній сім’ї, я не відчувала ніколи нічого подібного, ці відносини були для мене дуже цінними. Я раділа, бо нарешті отримала те, що так довго шукала. Однак, через деякий проміжок часу, я помітила, що чоловіка сестра почала віддалятись від мене, не відповідала на дзвінки, а згодом й взагалі не давалась чути.

Бабуся чоловіка продовжувала спілкуватись зі мною, але все частіше просить мене приїхати та допомогти їй з господарством на дачі. Просить, щоб я стежила за порядком в будинку, але з моїм графіком це не завжди виходить, і тому вона частенько ображається. Через деякий час, я зрозуміла, що наші відносини кардинально змінились, але у мене не було пояснень такому ставленню до мене, адже я завжди старалась для них.

Одного разу я вирішила поговорити зі своїм чоловіком. Він розказав мені, що сім’ї я «не дуже сподобалась», що його колись сватали до зовсім іншої дівчини, а мама та батько були дуже засмучені його вибором. Сестра спілкувалась зі мною тільки на прохання мого чоловіка, ніяких теплих почуттів у неї до мене не було. Бабуся — єдина людина, яка мене прийняла, але її не влаштовує те, що я не маю часу постійно готувати вечерю й прибирати будинок.

Після таких слів, я відчуваю себе нікому не потрібною. Мені дуже прикро, бо я довгий період часу вважала себе членом їхньої сім’ї. Дуже засмутилась, коли почула, що його батьки запрошують мого чоловіка в гості без мене. Я так і не змогла знайти близьких для себе людей.

Що б ви порадили нашій героїні? Чи варто їй засмучуватись?

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •