Все життя ми з моїм чоловіком прожили заради дітей, яких у нас троє. Постійно в богах, у кредитах. Діти виросли, пішли своїм шляхом…

Одружилася я ще дуже молодою: у 18 років.

Свого Михайла я знала ще з дитинства, бо ми вчилися в одному класі. Пройшов рік після весілля і  я завагітніла. Виховувати дитину не було за що, самі ледь стояли  на ногах. Тоді було дуже важко. Народилася у нас чудова дівчинка — Іринка. Я після 2 курсу взяла академічну відпустку, а чоловік взагалі кинув навчання й працював на декількох роботах.

Потім я навчалася на заочному. Ситуація стала трішки покращуватися, але я раптово дізнаюся про те, що вагітна з другою дитиною. Проживали ми тоді на квартирі, яку чоловікові виділили на заводі. Знову був дефіцит грошей.

Я майже нічого не встигала, адже сама виховувала двох дітей і при цьому ще змушена здавати сесію. Після закінчення університету, я пішла працювати до чоловіка на завод. Діти вже ходили в садок. Наше матеріальне становище покращувалося й одного літа ми навіть поїхали відпочивати на море. Згодом ми вже навіть стали законними власниками цієї квартири.

Правда, в 31 рік сталося те, чого я дуже боялася — я завагітніла з третьою дитиною. Наталочка була справжнім чудом, але  чоловікові знову доводилося більше працювати, адже я сиділа вдома. Так діти стали дорослішати, а ми з дня в день шукали якісь підробітки, що забезпечувати сім’ю.

Старша донька навчалася на третьому курсі університету, коли заявила нам, що хоче одружуватися.  Звичайно ж, довелося серйозно витратитися на весілля і все інше. Надалі допомогли їм з покупкою квартири. Адже ми як ніхто інші розуміли, що без особистого житла, нормального сімейного життя у дітей не вийде.

Весь цей час середній Олег бачив, як ми постійно допомагали його старшій сестрі й став вимагати від нас власне житло і машину. Ми тоді були шоковані, але він мав серйозний аргумент: стверджував, що сестру любимо більше, ніж його. Чоловік оформив на себе черговий кредит на квартиру, а я на себе на машину.

Наша молодша донька ніколи нічого в нас не просила, вступила до ВНЗ самостійно на державне, але ми розуміли, що їй також потрібно придбати житло, адже не можна робити різницю між дітьми. Для цього ми знову влізли в борги.

Час молодості пролетів швидко. Про те, що я і чоловік стоїмо на порозі старості, ми зрозуміли тільки тоді, коли Михайло занедужав. Через те, що за ним потрібно було доглядати, я змушена була піти з роботи за 2 роки до пенсії. Правда, після лікування йому стало краще і я з полегшенням зітхнула. За весь цей час ніхто з дітей не навідав батька.

Старша донька сказала, що у неї маленька дитина, вона не має змоги приїхати. Олег кричав в слухавку, що його не відпускають з роботи, а молодша після навчання поїхала жити за кордон. Ось  так ми гарували на них все життя, а вони спілкувалися з нами тільки тоді, коли ми давали їм гроші. Сумно усвідомлювати, що з чоловіком ми залишилися абсолютно самотні…