Якось я прийшла зі школи, а вдома пахне апельсинами. Я запитала, а де ж моя апельсинка, а мати з сестрою сказали, що мені все здалося

Spread the love
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Я просто хочу почути вашу думку, тому що ніяк не можу заспокоїтися після свого вчинку. Я не знаю чи правильно вчинила.

З самого дитинства, матір не дуже мене любила. Наш батько загинув, коли я була ще зовсім маленька. Мама моя так заміж після того й не вийшла, проте народила ще одну доньку — Марію. От її вона дійсно любила. Я завжди ходила у старих речах з дірками, а от Марії купували лише нові та якісні речі.

Пам’ятаю, якось повернулася додому зі школи й з дверей відчула солодкий аромат апельсинів. Коли ж я зайшла у кухню й запитала у мами:

— А де моя апельсинка?

Вона просто поглянула на мою сестру й сказала, що я цей аромат вигадала. А скільки разів у смітнику я бачила обгортки від цукерок, які ніколи не їла? Марія була маминою улюбленицею, а я завжди була винна у всіх гріхах.

Єдиною радістю для мене були поїздки до бабусі на літні канікули. Це була мама мого тата й вона шалено мене любила. Саме ця жінка показала мені, що таке справжня родина. Вона  завжди годувала мене рум’яними пирогами та розповідала історії про тата. Жила вона в іншій області, тому я до неї їздила рідко. Вона ж до нас взагалі не навідувалася, оскільки мала дуже слабке здоров’я.

Коли мені виповнилося 17 років, мама вигнала мене з дому. За тиждень до того вона продала татову дачу й в неї зникла значна сума грошей. От вона й вирішила, що це я їх взяла. Після цього, бабуся забрала мене до себе. Згодом, я дізналася, що наступного дня моя сестра зробила круту вечірку в честь свого Дня народження, куди запросила майже всіх однокласників. Я намагалася пояснити мамі, що гроші, швидше за все, вкрала саме Марічка. Тільки от мама слухати мене не стала. Вона кричала, що я безсовісна, адже наговорюю на свою молодшу сестру.

З того часу я з ними не спілкувалася. У мене була лише бабуся. Не скажу, що мені вдалося побудувати якусь супер кар’єру, проте життя моє складалося доволі добре.

Декілька днів тому мені зателефонувала моя сестра. Вона навіть не привіталася й не запитала як у мене справи. Одразу випалила:

— Мені треба гроші. Мама померла й треба якось похорони організувати.

— А мені ти для чого дзвониш? Вона вигнала мене з дому, ще коли мені було 17. Ти ж її донька, ти з нею жила, от і організовуй.

— Ти нормальна? Це ж твоя матір!, — кричала сестра.

— Я тобі грошей не дам. Ви не згадували про мене усі ці роки, чому зараз я повинна тобі допомагати? Вибач, грошей я тобі не дам.

Марія ще щось кричала у слухавку, але я більше не слухала. Їх не було на моєму весіллі, вони не бачили моїх дітей, а тепер вона вимагає, аби я матері похорони робила? Ні, такого не буде.

Я просто пішла до церкви, поставила за неї свічку, але на прощання не пішла. Тепер трішки жалкую й не знаю, чи правильно я все зробила.

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •