Ми вирішили влаштувати сватання, щоб зустрітися з батьками нареченої і обговорити подальші дії…

Spread the love
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Ніколи б не подумала, що втраплю у таку ситуацію. У нас з чоловіком є син Дмитро. Йому 21 рік. Він навчається в університеті на платному. Звичайно, грошей на це йде достатньо, проте ми з чоловіком маємо надію, що після закінчення навчання, він влаштується на пристойну роботу й сам зароблятиме собі на життя. Проте сталося все не так, як ми собі уявляли.

Одного разу, Дмитрик привів до нас додому свою дівчину на оглядини. Але оглядинами це назвати було складно. Виявилося, що дівчинка вже вагітна! А їй же усього 19 років. Взагалі, Оксана дівчина хороша, добра, скромна, спокійна. Тільки от ми не очікували, що так рано станемо бабусею та дідусем. А що робити? Вирішили підтримати молодь. Та і я горда за свого сина — взяв на себе відповідальність, не втік!

Вирішили йти свататися! Купили тортика, вина та й пішли у гості. Зустріли нас дуже добре. Стіл буквально ломився від їжі. Почали обговорювати весілля. Вирішили, що воно буде скромним, але традиційним, аби перед родичами соромно не було. Домовилися про те, що за все будемо платити навпіл.

Ми з чоловіком взяли дрібні витрати на себе, навіть половину суми за ресторан вже виплатили, аби майбутніх сватів не турбувати зайвий раз. Також, ми купили молодим обручки. Взагалі, до свята ми були майже готові.

Якось, син повернувся додому засмучений й ні про що не хотів говорити. Врешті-решт, після декількох хвилин вмовлять він розповів, що батьки нареченою не мають грошей на весілля. Вони не очікували, що все вийде настільки дорого й сказали: «Ти ж чоловік, значить ти й повинен все оплачувати! Ми звичайно повернемо частину грошей, але зараз у нас немає такої можливості. Або нехай твої батьки у борг нам дадуть, а ми вже їм повернемо».

Така новина страшенно мене ошелешила! Відмовитися від свята ми вже не могли, тому що запросили усіх гостей, та й за ресторан вже заплатили. Звичайно, не хотілося все скасовувати, адже діти так цього хотіли.

Звичайно, я зателефонувала свасі, але вона відповіла мені точнісінько тими ж словами, котрі передав мій син. Я просто не знаю що робити. Найцікавіше те, що з їх боку родичів вдвічі більше, а не кликати їх вони не можуть, тому що «негарно буде».

А нам, для того, аби це все оплатити, треба кредит брати, або у родичів позичати. Просто не знаю що нам робити. Вони ж навіть доньці весільну сукню не купили. Вона на нас дивиться й сподівається що ми її одягнемо. Люди не розуміють, що ми така ж звичайна родина без великих статків…

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •