Я перестала бути хорошою для всіх і моє життя стало кращим: моя історія…

Spread the love
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Я, як і багато хто, напевно, звикла догоджати іншим людям. Буквально всі свої 40 років я слухала людей навколо і боялася їм перечити, в силу своєї неконфліктності. Навіть з чоловіком – я готувала те, що він хотів, збиралася так, як він говорив, робила те, що він скаже і навіть куди поїхати відпочивати вирішував чоловік.

Ну і звичайно, я точно також виконувала всі забаганки своїх дітей. Вони ж не любили прості макарони, наприклад, мені потрібно було щовечора звиватися біля плити, щоб порадувати свою сім’ю чимось новим. Адже їсти два дні поспіль одне і те саме – щось з ряду фантастики.

У підсумку я зовсім забула про себе не тільки вдома, а й на роботі. Я просто не вміла відповідати «ні» не те, що начальнику, а навіть друзям. Настільки сильно я боялася всіх образити.

Ну а що, мені ж нескладно. Так, буду робити не свою роботу, так, витрачу на це багато часу, найчастіше, подяки навіть у відповідь нормальної не отримаю. Але зате мені не доведеться відмовляти і вступати в конфлікт з людиною.

 

Про що тут говорити, якщо навіть зауваження я не могла робити. Настільки я боялася когось образити. Мені було легше поступитися, ніж вплутатися в суперечку.

Однак в якийсь момент я настільки втомилася від всього цього, що мене ніби осяяло. Чесно, мене так всі дістали, що мені стало плювати на те, образиться хтось на мене чи ні.

Я просто на перше місце поставила саме свої бажання і потреби. Чоловік захотів їсти? Я втомилася, можеш приготувати і сам.

На багато побутових прохань дітей, я стала реагувати набагато простіше. Я їм пояснювала, що вони вже досить дорослі, щоб обслуговувати себе самим. І знаєте, діти швидко зрозуміли, що їх мама звичайна людина зі своїми бажаннями і почуттями, і вона теж втомлюється.

Я перестала мовчати і на роботі. Якщо співробітники робили помилки, то я тепер не поспішала переробляти їх сама, а вказувала на недолік їх роботи.

Я просто зрозуміла, що для всіх милування нема силування, та й намагатися не потрібно. Адже визнання ви все одно не отримаєте.

Я перестала мовчати, і життя стало набагато простіше.

Як підсумок, я стала більш спокійною, стала менше переживати, пройшли головні болі і припинилися нервові зриви. Що може бути краще, ніж добре самопочуття?

І знаєте, світ після цього зовсім не змінився. Все було як завжди. Я просто перестала замовчувати, про що думаю насправді. Я перестала всіх обходити, тому що, насправді, це нікому не потрібно.

Вам, до речі, також раджу наслідувати мій приклад. Вашу доброту все одно ніхто не оцінить по достоїнству. Висловлюйте свою думку і будьте самими собою.

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •