До народження дитини залишалося півтора місяці. Михайло був на роботі, я варила обід – звичайний день жінки в декреті

Я з самого дитинства жила в одному будинку з Михайлом. У мене була не найкраща родина, адже батьки полюбляли випити. Справжнім порятунком для мене стала Ірина Степанівна — мама Михайла. Вона часто забирала мене до себе ночувати, годувала та давала гроші. Саме з нею я могла поговорити про свої дівочі переживання та розповісти таємниці. Вона завжди була доброю та чуйною.

Михайло був на декілька років старший від мене. Коли я закінчувала університет, він уже вчився на третьому курсі. Ірина Степанівна за власні кошти купила мені випускне плаття та навіть навчила робити макіяж. Хоч вона була проти, я все одно вирішила їхати в інше місто та вступати до університету. Ірина Степанівна купила мені новий одяг та дала трохи грошей, аби я змогла нормально жити хоча б перший час. Вдень я вчилася, а ввечері бігла працювати у маленький квітковий магазин.

Через декілька місяців я випадково зустріла Михайла. Ми з ним розговорилися й згодом почали зустрічатися. Все було б добре, але він чомусь завжди просив мене не розповідати його мамі про наші стосунки. Звичайно, я питала у нього чому, але він відповідав самими лишень жартами. Через декілька місяців, він запропонував переїхати до нього. Батьки ще перед навчанням придбали йому квартиру. Я переїхала до нього й кинула роботу, адже Михайло постійно говорив, аби я концентрувалася на навчанні, а гроші зароблятиме він.

Так ми прожили цілий рік, а потім я завагітніла. З того моменту, приховувати наші стосунки Михайло вже не міг. Він поїхав до батьків, аби повідомити їм радісну новину, але повернувся він надзвичайно засмученим. Виявилося, що батьки були категорично проти нашого шлюбу. Звичайно, він вирішив зробити по-своєму, але мені було прикро, що такі рідні для мене люди все ж вважають, що я така ж, як мої батьки.

За півтора місяця до народження дитини, коли Михайло був на роботі до нас завітала Ірина Степанівна. Вона відкрила двері своїм ключем й з порогу почала кричати:

— Так, і хто це тут тепер хазяйнує? Хто це тут подумав, що найрозумніший?

Свекруха зайшла до квартири й побачивши мене сказала:

— Ааа, це ти? Бачу, з вагітністю син не збрехав. Гарно влаштувалася! І що, вирішила сину моєму життя зіпсувати?

Я просто не впізнавала її. Вона завжди була такою доброю та милою, а зараз вона стала такою холодною та злою. Я розуміла, що вона робить висновки з поведінки моїх батьків, але ж я — не вони й вона це чудово знає.

— Чому ви так зі мною, Ірино Степанівно?

— Чому? Ти ще совість маєш таке казати? Ти влізла в життя мого хлопчика й вирішила його зіпсувати! У нього наречена вже була, а потім з’явилася ти й усе зіпсувала. А тепер за допомогою дитини втримати його вирішила? Я тобі цього зробити не дозволю. Ти сьогодні ж збереш речі та поїдеш зі мною. Я тобі квартиру орендую. А дитину твою ми віддамо моїм друзям. Вони не можуть мати дітей.

Свекруха сказала це й дістала з сумки конверт з грішми.

— Чекаю тебе в таксі, — сказала вона й вийшла з квартири.

Я розплакалася та закрила двері на клямку зсередини. Михайлові вирішила нічого не говорити про пропозицію його мами. Я просто не могла зрозуміти, як вони можуть віддати чужим людям рідного онука?

Через півтора місяця я народила гарненького хлопчика. Все було б добре, але свекруха до нас ні разу не приїхала, проте Михайла вона накрутила так, що вже за пів року він подав на розлучення. Тепер я залишилася сама з малою дитиною на руках. Довелося повертатися додому до батьків. Вони звичайно нічим мені не допомагали, але хоча б квартира своя була. А Михайла та його батьків я більше не бачила. Не знаю, як можна вчинити так з рідною дитиною. Я ж їм нічого поганого не зробила…