Школяр з 11 років самостійно доглядав за незрячою мамою. Як склалася доля цієї сім’ї через 9 років

Spread the love

Історія родини Трубнікова кілька років тому зворушила серця багатьох. А як зараз складається доля матері-інваліда та її турботливого сина?

Світлана разом з сином Ігорем все життя прожила в невеликому селі. У 2011-му році жінка в 43-річному віці втратила обидві ноги. Причиною стало складне судинне захворювання. Сільські лікарі не відразу поставили діагноз, а коли на кінцівках почалася гангрена, їх було вирішено ампутувати по коліна. Пізніше через перенесений інсульт жінка позбулася ще й зору. Це стало справжнім ударом для неї і для її сина-підлітка, якого Світлана виховувала без чоловіка.

Спочатку Світлана та Ігор жили у сестри жінки, але через маленьке житло це було незручно. Пізніше мати з сином переїхали в будинок батьків Свєти – в маленьку кімнатку в гуртожитку без води і санвузла. У Світлани є старша дочка, але і у неї жити неможливо, адже там проживають діти і чоловік.

Ігор Трубніков доглядає за хворою матір’ю з 11 років: простий хлопчисько взяв на себе по-справжньому чоловічі обов’язки. Він стежив за будинком: прибирав, колов дрова і підтримував тепло, готував їжу для себе і мами. А ще він часто носив Світлану на руках і на санях відвозив до лікарні, так як машина швидкої допомоги до будинку просто не могла дістатися. Крім того, хлопчик відвідував школу і робив уроки.

Історія Трубнікова дійшла до ЗМІ, і журналісти змогли добитися допомоги благодійного фонду Ростроповича-Вишневської. Благодійники відправили Світлану до Німеччини, де для неї виготовили два сучасних протеза. Також жінці виділили інвалідне крісло. А пізніше сім’ї подарували двокімнатну квартиру в сусідньому районному центрі. Здавалося б, життя повинне налагодитися. Але не все так просто.

Ігор ледь закінчив дев’ять класів: через низькі оцінки його попросили завершити навчання в школі. І це унеможливило здійснення мрії хлопця: він хотів стати фельдшером, а для вступу до училища потрібно мати повну середню освіту.

Ігор опустив руки і вирішив не вчитися, незважаючи на вмовляння мами. Життя в новій квартирі теж не складається: в райцентрі хлопець ніяк не може знайти роботу і постійно їздить в рідне село, де підробляє і трудиться на місцевій маслоробні. Пенсії ледь вистачає на їжу, оплату комунальних послуг, придбання ліків та сигарети. А навесні 2021-го року Ігоря обіцяли забрати в армію. Поки сім’ю чекає не найсвітліше майбутнє, хоча хочеться вірити в краще.