Залишила дитину на вокзалі в туалеті …
На вікні в жіночому туалеті вокзалу стояла люлька з немовлям. Поки малюк мирно спав, ніхто не звертав уваги на те, що там стоїть ця люлька. Кожна жінка думала, що мати дитини в кабінці вирішує свої справи …
Метушня піднялася тільки тоді, коли дитина прокинулася і почала плакати. Але і в цей момент пильних громадянок виявилося небагато, вірніше зовсім не виявилося нікого, крім Лариси. Жінка підійшла до колиски і стала похитувати її зі словами, зверненими до кабінок:
– Мамочко, поквапся, малюк турбується!
Від погойдувань немовля кричати перестав, і Лариса вирішила почекати, поки мати дитини вийде, ну не кидати ж малюка напризволяще. Минуло десять хвилин, двадцять, але ніхто так і не підійшов забрати люльку. Лариса вирішила відстежити зайняту стільки часу кабінку і почала придивлятися хто з відвідувачів куди входить і звідки виходить. Вистачило п’яти хвилин, щоб зрозуміти, що ні в одній кабінці зниклої матусі немає.
Лариса швидко збагнула, що потрібно віднести люльку на пост охорони, там розберуться і по гучному зв’язку клич дадуть. Тільки де ось він цей пост? Лариса взяла дитину і пішла на пошуки. За вказівниками їй вдалося дістатися до охорони досить таки швидко.
– Доброго дня! Приймайте постояльця, в туалеті підібрала.
– Жінкл, Ви що, дитину вкрали, та ще й до нас принесли? Приємний вусатий чоловік років тридцяти п’яти намагався жартувати.
– Так, Боже упаси, зараз розповім, як це сталося …
Лариса розповіла начальнику охорони все що було в туалеті в дрібних подробицях і в кінці серйозно так додала:
– Ось як Ви думаєте: випадково забула, або спеціально залишила?
Вусатий чоловік не зводив очей з Лариси і ловив кожне її слово, але було видно, що думає він зовсім про інше …
– Як Вас звати, рятівниця дітей?
– Лариса … Ви не відповіли на моє запитання!
– Лариса, люба, зараз ми викличемо наряд поліції, вони розберуться і дадуть Вам відповідь … А у Вас, до речі, свої діти є?
– Ні, я не заміжня … А яке відношення це має до справи?
– Як яке? Абсолютно пряме … Ви не чуєте запах? Хтось із нас повинен поміняти підгузник. А, виходить, ми з Вами обидва недосвідчені. У мене теж діти нема … поки …
– Так, Ви маєте рацію, тхне. Ще б де чистий підгузник то взяти … В
усатий чоловік, звали його, до речі, Анатолій, запропонував Ларисі прогулятися до магазину через дорогу від вокзалу. Пішли вони, природно, всі разом: Анатолій ніс люльку і злегка обнімав жінку за талію. Це була перша прогулянка в майбутньої щасливої сімейної пари, але це вже інша історія, повернемося до немовляти в колисці.
Поки Анатолій і Лариса переодягали, годували і няньчили малюка, загін поліції вів пошуки кинувшої його в туалеті матусі. Насамперед були переглянуті камери відеоспостереження, за якими вдалося скласти приблизний портрет підозрюваної. Потім орієнтування розіслали по всіх поїздам. Схожа жінка проїхала одну станцію і вийшла, хоча квиток її був оплачений на більш тривалу дистанцію. Затримати підозрювану вдалося тільки на наступний день.
Нею виявилася неповнолітня жителька одного з довколишніх сіл. Її кинув хлопець, батько дитини. Одна вона ростити малюка вона не хотіла, тому придумала ось такий ось план. Дівчина чомусь вирішила, що її ніколи не знайдуть.
– Ну, там народу то багато ходить … Про камери то я зовсім не подумала …
Дитину цій матусі не повернули. За такі провини батьківських прав позбавляють «автоматом», та ще й звинувачення пред’являють. Доля дитини вирішилася дуже швидко, вона залишилася в руках тієї, яка його й знайшла. Лариса і Анатолій вирішили, що вони просто зобов’язані усиновити дитину, яка стала причиною їхнього знайомства.