Я не люблю своїх онуків. Вони для мене чужі …

– Можливо, для тебе це здасться жахливим, але я абсолютно не люблю своїх онуків. Я до них байдужа, – розповідає Тетяна Петрівна. – У мене їх двоє. Швидше за все, таке ставлення до них у мене через невістку. Ми з нею, м’яко кажучи, не дуже дружимо. Просто з її розмов я зрозуміла, що вона хоче відняти нашу квартиру … Точніше поміняти їх однушку, на нашу трикімнатну. Вона на це натякнула, коли була вагітна вдруге.

– А вона дівчинка розумна, – підтвердила подруга.

– Я б сказала дуже хитра. А коли я відповіла, що у мене таких планів немає, то вона почала мене шантажувати. Каже, що якщо я відмовляюся, то онуків бачити не буду. Тобто, я повинна віддати свою улюблену квартиру, а потім ще й підгузники її дітям міняти? Ні, дякую.

– А що далі було? Часто з онуками бачишся?

– Ні звичайно! Я сама вирішила скоротити кількість цих зустрічей. А для чого вони мені? Я так не люблю цього шуму і криків … А ти ж сама знаєш які ці діти. Мені вистачає того, що я бачу їх у свята і більше мені не треба.

– Але це ж твої рідні онуки! Твого рідного сина.

– Так, свого сина я люблю. Взагалі я люблю своїх дітей і вкладала в них всю свою душу. Але в той же час, до чужих дітей я була абсолютно байдужа. Мене ніколи не розчулювали діти моїх родичів. Ось і онуків я вважаю дітьми своєї невістки … Напевно, не варто про це говорити занадто часто, але це правда.