Два роки тому, в травні, подзвонила мені сусідка моїх батьків і повідомила, що моя мати батька з дому вигнала…

Життя вже склалось так, що ми живемо в трикімнатній квартирі. Ми — це я, чоловік, донечка і два старші чоловіки, мій тато і тато чоловіка. Ви, напевно, як і більшість людей, почувши таке, хочете співчувати нам, але не треба. Ми — особливо щасливі.

Тоді все сталось трохи дивно і дуже швидко. Два роки тому мені подзвонила сусідка з новиною: мама вигнала тата з дому, і він, бідний, тепер живе в стайні. Мама казала, що він мав мізерну пенсію, а вона не могла заробити на двох.

І так вони життя й прожили: він все життя працював тяжко і все до копійки віддавав мамі, а тепер, коли не може, то вона його за двері. Просто тато за неї старший аж на 20 років, їй 48, а йому вже аж 68, є ж різниця…

Тоді ми з чоловіком швидко стрибнули в авто і поїхали, щоб забрати тата. Поки ми нещасного й хворого тата садили в машину й збирали його речі, мама бігала навколо й казали, щоб ми її забрали в місто, а вона вже й лишить йому хату, яку, до речі, він сам і побудував.

Мама тоді геть знахабніла, я на емоціях сказала їй усе, що думаю про нього. Ми досі не говорили ні разу. Спочатку таткові було дуже ніяково, сидів в своїй кімнаті і зайвий раз не виходив, але згодом почав почуватись краще. Гуляв з малою, готував вечерю, інколи щось ремонтував в квартирі. А згодом і тато чоловіка до нас переїхав. Тепер вони справжні друзі. Свекор з нами вже рік живе, але ще працює, каже, що хоче брати участь в годуванні нашої сім’ї.

Він тоді розлучився з свекрухою, та одразу знайшла якогось 30-літнього хлопця. Він чоловік справжній, тож лишив їй квартиру, а сам собі орендував. Та ми з чоловіком вирішили, що є місце і забрали його до себе. У нас все було добре: дідусі допомагають з усім по дому і дуже виручають, коли треба посидіти з донькою.

Пенсія тата йде на комуналку, моя — на продукти і хімію, свекор відповідає за рибу і м’ясо і дитячий садочок, а чоловіковими грошима платимо телефон, Інтернет, відпочинок. Решту накопичуємо.

Усе в нас і далі було б добре, якби не реакція мами й свекрухи. Вони не приходять в гості, з онучкою бачаться на нейтральній території, постійно скривлені і незадоволені. Кажуть, що ми витягуємо з дідів гроші і увагу, вони ж знають за дім і дитину, а ми з чоловіком нічого не робимо.

Але хіба ж це правда? Ми неодноразово відмовлялись від їхньої допомоги, бо можемо й самі. Однак тати цінують нашу турботу та ставлення до них. Та й це справді великі витрати, постійно мішки овочів, десятки кілограмів м’яса… Ми навіть купили більший холодильник.

На вихідних ми проводимо час разом: заходимо на кухню й робимо заготівлі на тиждень. Думаю, ви розумієте, що моя зарплата залишається на гуртівнях. І це ми лише снідаємо і вечеряємо, бо ж вдень лише тато вдома, решта на роботі.

Якось подруга Аня нарадила мені орендувати їм квартиру і спокійно жити, але нам і так добре. Вони нікому не заважають, ми поважаємо і цінуємо, любимо один одного. Я навіть рада, що так сталось, бо свекруха й мама точно влаштовували б порядки на моїй кухні.

Мені трохи дивно, коли, почувши нашу історію, люди починають журитись, співчувати, бажати сил і терпіння. Та що ж тут такого, хочу я вас всіх спитати? Я щаслива дружина, мама, дочка і невістка. Я маю шалену допомогу і підтримку. Чоловік має вірних друзів, порадників і теж допомогу в чоловічих справах. А доня наша має купу уваги, їй щодня читають казки, з нею гуляють, вчасно забирають з садочка та граються з нею.

Приходжу додому не з думкою, що треба мити, прибирати, готувати, бігти по дитину. Там мене чекає усміхнений татко, який вже готує мені чай. Донечка вже повечеряла і грається ляльками, хвалиться, що дідусь по дорозі з садочка купив улюблену шоколадку. Я рахую хвилинки, коли прийду з роботи і побачу їх всіх. Це моя родина. Такі ми трохи нестандартні. Я, чоловік, донечка і два наших дідусі.

У найближчих планах купити будинок за містом. Грошей ми вже трохи піднакопичили, так що все скоро буде. І ми точно переїдемо туди всі разом, бо в нас є істинне відчуття сім’ї.