Любава повернулася швидше, ніж планувала. На подвір’ї стояла якась підозріла тиша…
Деякі історії дуже важко розповісти. Бо хіба можна повноцінно передати почуття, коли жінка вперше стала матір’ю, дружиною? Та позитивне набагато легше уявити. А ось як бути, коли треба зрозуміти біль від зради? На жаль чи радше на щастя, це зрозуміє лише той, кому таке доводилось переживати.
Оксана та Микола створили люблячу сім’ю. Згодом в любові й злагоді народилась маленька красуня, яку татко назвав Любавою. Спочатку ім’я всіх дивувало, а потім звикли. Дівчинка була милою, чемною і тихенькою, тож вона повністю відповідала своєму імені.
Батьки не встигли й моргнути, як їхня Любава вже стала юнкою і навіть вийшла заміж. Оксана не могла бути постійно з донькою, бо поїхала на заробітки за кордон. Навіть не могла приїхати, коли в донечки народився син Сашко. Оксана переживала, але була рада, що в доні хороша сім’я і вона щаслива. А Любава і справді була щаслива із своїм Олегом.
Та не буває так, щоб усе життя і гладко. За Любавою погналось нещастя. Сашкові було вже майже три рочки, а Любава зрозуміла, що знову носить під серцем дитятко. Уявляла собі милу й усміхнену, золотоволосу Софійку, справжнє Сонечко. А от радість Олега була не такою помітною. Він приходив дуже пізно, відмовлявся від спільної вечері, не говорив, не питав, не розповідав, навіть дуже схуд. Любаві було сумно, ще й тітка Оля чомусь перестала до неї приходити, то була єдина розрада і подруга Любави.
Якось Олегу довелось побути в лікарні кілька днів, Любава тоді щиро просила тітку допомогти з дитиною, а та ніколи не відмовляла.
– Ти й дійсно, Любко, так любиш свого Олежика? – спитала якось.
– Та люблю… – зніяковіло відповіла жінка.
– Але за що? Він бідний, худий, батьків не має, що тобі з нього треба…
– Тітко, але ж любов… То не коли за щось, розумієте? Просто люблю, бо він мій. Бо кращого нема для мене. Безмежно люблю.
Ользі тоді аж ніяково стало, бо Любава здавалась такою святою, що відчув би себе грішною кожен.
А згодом і Олег повернувся з лікарні, тож сім’я зібралась. Можна було разом чекати маленьку Софійку й насолоджуватись тихим щастям.
Якось Любава поїхала на обстеження, пов’язане з вагітністю, і повернулась трохи швидше. На подвір’ї було дуже тихо, Любава думала, що для неї готують сюрприз, тож тихцем зайшла в дім і… Побачила тітку й Олега. Вони були на їхньому подружньому ліжку і просто кохались, зовсім не думаючи про неї. Любава втратила свідомість і зрозуміла, що сталось, лише після народження Софійки. Олегу заборонили приходити до породіллі.
Літній вечір розставив усе на свої місця. Любаві було трохи краще. Вона сиділа в палаті й вдивлялась в горизонт. Більше не думала про Олега. Нове літо, нове життя, нові хрущі і метелики… Любава вірила в добро і воно її переслідувало.
Її думки перервав скрип дверей. Побачила двох чоловіків: сина та чоловіка. Менший був дуже радісний і швидко підбіг і пригорнувся до її ніг. А старший впав на коліна, поклав до її ніг великий букет квітів і вибачався, навіть не підіймаючи очей. А вона знала, добре знала, що він розтоптав її кохання. Тоді вона побачила його сльози. От тільки не пройняли вони її. Колись вона б усе зробила, щоб спинити їх, а що зараз?
Вона думала про розтоптану любов, а він підійнявся і обійняв її. Тихо і міцно. Тоді вона зрозуміла, що серце переможе, що любов переможе, а не мозок. Що не можна не пробачити.
Оля швидко після того випадку поїхала за кордон і там залишилась. А Любава нікому не розповіла про те, що сталось. Жодного разу не нагадала Олегові про ту жахливу історію. Любава — та, що носить любов у серці і дарує її іншим. Вона вірила і вірить далі, що любов всемогутня. І вони пережили це разом. Вона пробачила.