– Спершу доведи, що байстрючка від мене. Юля народила дівчинку – і в той же день під диктовку матері написала відмову від дитини

Це було перше Юліне кохання. Вона вірила, що її обранець особливий, а всі почуття між ними — щирі, захопливі та єдині. На першому курсі університету вона вже з нетерпінням чекала, коли б можна було одягнути білу весільну сукню.

– Юра, сонце, я вагітна, – прошепотіла вона, пригортаючись до грудей коханого. – Ти кого хочеш – хлопчика чи дівчинку?

– Що? – Юра одразу ж став на ноги, а в його очах була злість. – Захомутати хочеш мене? Чужу дитину на мою відповідальність? Ще довести треба, що ця дитина моя.

– Навіщо ти так говориш? Ти ж знаєш, що у мене крім тебе не було чоловіків…– розплакалася дівчина.

Академічну відпустку Юля взяла, коли живіт був вже достатньо помітний. Зібрала речі й поїхала до батьків. Згадувала, як Юрій спершу пропонував гроші. Потім кричав, що він не хоче цієї дитини й навіть декілька разів вдарив в живіт. А потім зник.

– Їдь додому, народи спокійно маля, а тоді через рік повернешся на навчання, — говорила подруга.

Однак батьки також не були в захваті від такої звістки й одразу доньку повели до лікаря. Але в лікарні відмовили щось робити з дитиною, адже термін був вже занадто великий. Юля народила дівчинку, але написала від неї відмову під тиском матері.

Дівчина закінчила інститут й в рідному містечку почала заробляти гроші. Відкрила один магазин, потім другий… Та й заміж вийшла за успішного адвоката. Все було добре, однак народити вдруге жінці ніяк не вдавалося. Були в найкращих лікарів, а потім й по бабках почали їздити… Так і змирилися з власною долею.

– Кохано, у нас гарний бізнес, але для кого ми все це залишимо? Може, візьмемо дитинку в дитячому будинку?

– Оресте, зараз я тобі дещо розкажу… Тепер доля мене вирішила покарати, коли мені було 18 років, я народила дівчинку…

Чоловік вислухав всю історію, а тоді запропонував жінці відшукати доньку. Дівчинка спершу була в Будинку Маляти, а потім її перевели в школу-інтернат. Вона росла розумною та красивою, однак був один нюанс, який весь цей час відштовхував потенційних батьків — на лівій ручці у неї не було двох пальчиків.

– Це точно вона, – шепотіла Юля, коли вони вийшли з інтернату. – Тоді, коли вона народилася, лікар сказав, що у неї немає двох пальчиків. Я мушу її розшукати.

Всі спроби віднайти дівчинку були марні. Жінка вже втратила надію.

– Моліться до святителя Миколая кожного дня – і він обов’язково вам допоможе, – порадив їй старенький священник у монастирі.

Жінка щодня молилася біля ікони і благала про чудо: щоб вона знову побачила свою донечку.

Дуже часто поруч на коліна опускався і Орест. «Вірте – і по вірі вашій вам буде дано», – коли підступала хвиля відчаю, жінка згадувала ці слова, які їй на прощання сказав священник, і знову кидалася до ікони, шепотіла слова молитви.

І сталося диво. Пара переїхала в заміський будинок, де тривав ще ремонт. Працюючи на вулиці, Юля побачила листоношу.

Привітавшись, листоноша почала розповідати, що на цю адресу виписана преса, однак її нікуди класти.

– Всі ці газети стоять у нашому відділені, тому можете забрати їх у будь-який час.

– Дівчино, а що з твоєю рукою? – Юля побачила, що в молоденької листоноші немає пальців на лівій руці. – І, до речі, як вас звати?

– Такою я народилася, не знаю, може через це мене залишили батьки. А звати мене Катя.

Тоді Юля зрозуміла, що всі її молитви були не даремні і перед нею стоїть її донька. Вона тепер кожного дня дякує біля ікони Святого Миколая за справжнє чудо.