Малюк лежав на лавці, загорнутий в ганчір’я. Він плакав ридма і тут поруч пролунали кроки …
Наш герой поспішав додому з роботи. На вулиці стояв останній місяць осені, тому було дуже холодно. Він ховав обличчя в шарф, намагаючись сховатися від пронизливого вітру. І ось, фінішна пряма, всього 30 кроків до під’їзду … Раптом він чує дитячий плач, озирається і з подивом виявляє, що ніяка матуся з дитиною не гуляє.
Плач доноситься з лави, на якій валяється купа брудного ганчір’я. Чоловік, борючись з бажанням увійти в теплий під’їзд, підходить до місця, звідки доносяться ридання, і його пробиває холодний піт – перед ним на холоді лежить немовля, сяк-так закутане в махрову ковдру. Що робити, про відпочинок вдома не може бути й мови. Потрібно нести крихітку до будинку маляти.
Вихователь прийняла крихітку, яка виявилася мілою дівчинкою, і назвала її Ганнусею. Їй було сумно, адже ще одну душу залишили без любові і турботи. А цей чоловік іноді відвідував дівчинку, спілкувався з нею, приносив подарунки, але удочерити не міг – працював дуже багато.
Незабаром Анюту перевели в дитячий будинок. Там вона примудрялася не втрачати зв’язок зі своїм рятівником: писала йому листи, в яких розповідала про свої досягнення, образи і маленькі радощі.
Коли її дражнили однолітки, то вона завжди говорила, що розповість про все татові, маючи на увазі того самого чоловіка, Андрія, що став їй як батько.
Часто чоловік отримував листи зі слідами висохлих сліз, від чого у нього щемило серце, а іноді до своїх листів Анечка прикладала малюнки. Вона завжди малювала родину: мама, тато і їх щаслива дитина. Так дівчинці стукнуло 10 років …
Через деякий час після тривалого відрядження «тато» Андрій знову прийшов провідати Анюту. Та з гучними і радісними криками мчала по східцях дитбудинку йому назустріч. Вони довго ходили, спілкувалися, під пильними поглядами вихователів, які крадькома посміхалися, знаючи про сюрприз …
В кінці прогулянки, коли 10-річна Аня вже готова була знову попрощатися зі своїм «батьком», вона почула, що з цього дня є його офіційною дочкою, всі документи вже оформлені. Щастю Анюти не було меж. Так через 10 років кинута дівчинка знайшла свого люблячого тата.