Підступна доля зіштовхувала їх всюди, хоч як не впирались – довелося одружитися

Деяким людям просто судилося бути разом. Якими б нетямущими і впертими вони не були, доля рано чи пізно їх з’єднає.

Олег і Катя вперше побачили один одного, коли їх, першокласників, посадили за одну парту. Хоча симпатична дівчинка зі світлою косою сподобалася Олегу з першого погляду, дружити він з нею, звичайно ж, не став. Ну де це бачено – дружити з дівчиною?

Однак, як не старався Олег не звертати на відмінницю Катю уваги, йому весь час щось заважало. То «домашку» списати знадобиться, то запасну ручку попросити, а то і просто так – за косу смикнути. Загалом, приблизно до п’ятого класу Олег до неї абияк притерпівся. А Катя візьми, та й перевелась в іншу школу, та ще й математичну. Віроломно і без попередження!

Олегу б викинути її з голови, але не тут-то було. Підступна доля почала з завидною завзятістю зіштовхувати їх буквально всюди. Піде, наприклад, Олег з пацанами красти сливи – неодмінно влізе саме в Катин сад і отримає по шиї від її батька. Пошле його мама в магазин за молоком – в черзі перед ним обов’язково маячить знайома світла коса. Їх навіть в піонерський табір відправляли чомусь в один і той же, причому одночасно. Жах просто, до чого вони один одному набридли до десятого класу!

Закінчивши школу і пішовши в армію, Олег навіть трохи здивувався, що Катя перестала маячити на горизонті. Відслужив, демобілізувався, повернувся додому – Каті не бачити. Воно й не дивно – ця відмінниця і зубрило легко вступила до столичного університету. “Ну і добре!” – сказав собі Олег, негайно одружився на сусідці і завів з нею сина-телепня. Правда, з дружиною у нього щось не склалося, і через кілька років вони розлучилися.

Катя тим часом в столиці вийшла заміж за якогось професора і народила дочку – розумницю і красуню. Втім, з чоловіком Катя швидко розійшлися характерами, тому вона забрала дочку і поїхала в рідне місто. На роботу влаштувалася в свою колишню школу – вчителькою математики.

І як ви думаєте, кого вона зустріла на перших же батьківських зборах? Олега, кого ж іще! Його син-телепень, зрозуміло, потрапив саме в її клас. І Доля знову включила на повну котушку свій «генератор випадкових зустрічей». То зіштовхне їх в одному автобусі по дорозі на роботу. То в черзі до зубного перед Олегом замаячить знайома білява потилиця. Останньою краплею стала їх «синхронна» річна поїздка до Туреччини – з десяти тисяч готелів вони, звичайно ж, вибрали один і той же – не змовляючись.

“Ну і добре!” – сказав собі Олег. Зрозумів, що Доля не відстане, і нарешті запросив Катю на побачення. Довго ж до нього доходило – двадцять з гаком років.

Загалом, тепер вони щасливі та одружені. І обидва шкодують лише про одне: що так довго ігнорували знаки, які посилала їм настирлива Доля.