Купили ми сьогодні стару хату в селі в молодої пари. Зайшли в середину – я плакала, чоловік був в розnачі
Ми купили будинок в селі. Викупили його в молодої пари, у яких померла бабуся. Приїхали вони в село буквально перед продажем. Запитуємо, забирати будете речі? Ті ж забрали тільки ікони, а всі речі сказали викинути. Чоловік запитує:
– Чому не взяли фотографії, які на стінах?
Я глянула, а там на нас дивилася ціла династія: діти, жінки, чоловіки…
Сама ж згадала, як моя бабуся завжди нові фото на стіну вішала.
– Я, – каже бабуся, – з ранку прокинуся, батькам уклін, чоловікові поцілунок, дітям усмішку, вам підморгну – ось і день почався.
Після смерті бабусі, ми додали її фото на стіну. Її будинок не продали, а зробили дачу, куди приїжджали на вихідних. Проходили повз фото бабусі, і зразу відчувався її запах, ніби вона десь поруч.
Мій дідусь загинув ще під час війни, так що я його так і не бачила. Бабуся багато про нього розповідала демонструючи фото на стіні та в альбомах. В дитинстві мене дивувало те, чому дідусь такий молодий, а бабуся старенька.
Вицвілі фото на стіні в бабусі — це перше, що б я забрала з дому. А ці господарі ще й сказали, щоб ми їх викинули. Для мене це було дуже дивно.
Під час прибирання ми не змогли викинути речі цієї жінки. Вона все ж таки виховала своїх дітей, онуків, жила заради них. А вони навіть до неї не приїздили. І знаєте, звідки я це все знаю?
Вона їм писала листи. Спочатку відправляла, але відповіді не отримувала. Потім почала складати всі ці листочки акуратно в коробочку. Надіялася, напевне, що вони колись їх прочитають. В тих листах прихована ціла історія життя жінки.
– Давай, відвеземо її дітям? – зі сльозами запропонувала я чоловікові. – Таке не можна викидати!
– Вони не кращі від онуків.
– Може вони старенькі, хворі, хіба мало …
– Подзвоню та спитаюся.
Бадьорий жіночий голос підняв слухавку:
– Та викиньте все! Там нічого цінного. Та всі ці листи приходили нам пачками. Нудно їй було, та й розважалася так стара.
Я глянула на чоловіка та промовила:
– Зроблю з цих листів оповідання.
Ми оформили все нотаріально, щоб потім не було ніяких претензій. Якось спустилася в комору, а там багато соління та з надписами. “Сонячні лисички”; “Солоні огірки для Анатолія”; “Малина лісова для Сашеньки”…
P.S. Всього у Анни Лук’янівна було 6 дітей. Всі вони помepли раніше за неї (в основному нещacні випадки), крім останньої, пізньої дочки, яка записала все в мотлох …