Шведські депутати не мають ні асистентів, ні авто, ні навіть пенсій: як живуть «бідні» слуги народу

Вже близько 30 років країни колишнього Союзу намагаються хоч якось налагодити власне життя, наздоганяючи весь інший світ невеликими кроками. Проте між нашими країнами і тими, що займають перші рядки світових рейтингів, величезна прірва.

Однією з найкращих країн для життя по праву вважається Швеція, та й взагалі скандинави зробили дуже багато для свого комфортного існування. Звичайно, різниця в менталітеті істотна, але чи тільки в нім справа? Наприклад, шведські депутати – це щось неймовірне для нас.

Прості люди

Суть демократії в тому, щоб вибрати найкращих серед рівних і дати їм в руки кермо влади. Не впевнені, чи найкращих вибирають шведи, але депутати не стають частиною елітного суспільства, якому абсолютно чуже життя простих людей.

“Ми звичайні громадяни. Немає сенсу надавати особливі привілеї парламентарям, тому що наше завдання – представляти громадян і знати реальність, в якій вони живуть. Представлення громадян саме по собі є привілеєм, оскільки у нас є можливість впливати на курс країни”, – сказав в інтерв’ю член соціал-демократичної партії Пер-Арне Хокассон.

Автопарк

У власності парламенту є всього три авто: для президента, прем’єра і його заступників, причому використовуються машини лише для офіційних заходів. Депутати добираються до роботи на громадському транспорті, держава щорічно видає їм проїзний.

Тільки прем’єр-міністр має право користуватися автомобілем, та й той належить службі держбезпеки. Хоча будь-який депутат може попросити авто, якщо на те є вагома причина. У цілому парламентарі навіть не користуються таксі, тільки якщо ситуація вимагає саме такого рішення.

Зарплата

До 1957 року депутати не отримували ні копійки, поки парламентом не було встановлено, що “жоден громадянин не може бути позбавлений можливості стати депутатом в силу економічних причин”. Сьогодні зарплата депутата складає близько 40 000 крон, що дорівнює зарплаті вчителя початкових класів.

Депутати не можуть підвищити собі зарплату, для цього існує незалежний комітет Riksdagens Arvodesnämd. В нього входить президент в якості судді та ще дві людини, зазвичай це журналісти або колишні чиновники.

Квартири

Для членів парламенту не із Стокгольму передбачені державні квартири. Це однокімнатне житло площею близько 45 квадратних метрів, де зазвичай одна кімната служить і спальнею, і вітальнею. Обслуговування квартири проводять самі депутати, за держрахунок передбачено лише одне щорічне прибирання.

Квартира призначена лише для проживання члена парламенту, його сім’я не має права там жити, принаймні, безкоштовно. Навіть за ночівлю родича депутат повинен буде заплатити державі.

Ресторан

В будівлі парламенту немає нікого, хто нагадував би офіціанта. Кожен депутат сам купує собі каву і їжу, а також зобов’язаний сам повернути всю використану посуд на місце.

І не просто повернути, а заздалегідь вимити її. Усе це ніяк не відшкодовується, а пообідати в дорогому ресторані за державні гроші – це взагалі нонсенс.

Армія секретарів

Жоден з депутатів не має права на власного секретаря або асистента. Кожна партія отримує від держави певну суму на формування партійного секретаріату, який працює на благо всіх одразу.

Ніхто з членів партії не може притягнути кого-небудь з секретарів для задоволення особистих потреб. А це означає, що шведські депутати самі складають розклад, призначають зустрічі та бігають за кавою.

Пенсії

Про довічну пенсію колишнім політикам в Швеції теж не чули. Екс-депутатові виплачується своєрідна вихідна допомога у розмірі 85 % його зарплати впродовж двох років. Але, щоб отримувати її і на наступний рік, необхідно довести, що ти дійсно знаходишся в пошуках нової роботи.

Якщо людина отримує інший мандат, він автоматично втрачає виплати. А регіональні політики не те що пенсію, навіть зарплату не бачать. На місцевому рівні політична активність прирівнюється до додаткової діяльності та не оплачується.

В Швеції державна служба не вважається чимось престижним, тому і йдуть туди не особливо охоче. Наприклад, не так давно прем’єр-міністр відмовився від посади, і довгий час його крісло було порожнім, поки парламент практично силою не посадив туди колишнього міністра фінансів. Чим успішнішою є держава, тим менш престижно працювати на неї, – такий закон.