«Є такі жінки, які вже не бояться …»

Є такі жінки, які вже не бояться. Яким вже пізно боятися. Боятися не сподобатися. Не відповідати. Не знати. Не встигнути. Чи не вміти пекти наполеон. Готувати плов. Правильно малювати стрілки.

Вони не бояться перепитати. Виглядати безглуздо. Їм є, що надіти до літа. Восени теж. І це не проблема. У їхньому житті все менше прогалин. Вже не страшно не по прямій. Можуть криво. Знають, що красиво – це всередині. Вони не бояться потонути. Так як, давно живуть на глибині. Чи не соромляться плакати. Від горя і радості. Сміятися щиро також вміють, навіть коли болить.

Їм вже пізно боятися сивини, зморшок. Їм вже пізно боятися, що подумають Люди.

Їм байдуже. Прийшов він о 18:30 або 21:00 чи 24:00 чи…. Якщо він любить. І поспішає. Головне – він є. Вони вже не бояться бути одні. Вміють не бачити того, хто не помічає. Відходити від того, хто відштовхує.

Їм є, що сказати. Є про що мовчати.

Про що молитися. У них все від душі. Вони – чиясь віддушина. Їм не страшно здатися дурними, товстими, худими. Вони давно перестали здаватися. І почали бути.

Робити те, що люблять. Любити того, хто любить. Спати з тим, з ким не заснеш. Навіть якщо дуже хочеться.

Говорити прямо. Чи не накручувати. Кучері). Себе. Чи не випрямляти локони. Але спину тримати рівно. Дивитися крізь пальці на дурнів. Прислухатися до тиші.

Гіркий шоколад для них солодкий. Вони вміють цінувати час. Ранок. День. Ніч. Вони зайняті справою. Своїм. Вони вміють бути з собою. Собою!

Вони вже не звинувачують маму. Люблять і пам’ятають батька. Вони не бояться померти. Тому що – Живуть!

Є жінки, яким уже пізно боятися.

Автор: Марина Степанченко