Наречена запросила на своє весілля трьох хлопців. І це не викликало напруження у нареченого, а, навпаки, додало святу яскравості

Spread the love
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Майбутня дружина запросила на весілля трьох хлопців, але наречений не став заперечувати проти таких гостей. Наречена не може уявити свято без цієї трійці і намагається не розлучатися з хлопцями, а ще має для цього зворушливі причини. Лише з ними свято вийшло повноцінним, а фотографії — вогонь.

Дівчина на ім’я Коллін Костелло з Джорджії працює в Академії “Лейкв’ю” у Мілледжвіллі, де очолює адаптивний клас для дітей з обмеженими інтелектуальними можливостями і аутизмом. Вона допомагає дітям освоїти навички, необхідні для комфортного життя, стати незалежними і просто заповнює їх потребу у спілкуванні.

Дівчина зізналася, що вибір спеціальності не був для неї складним.

“Я завжди знала, що хочу бути вчителем. А ще я завжди хотіла бути поруч із дітьми з особливостями у розвитку. Навчання дітей з особливими потребами було одним з найбільш радісних і корисних аспектів мого життя.”

З плином часу дівчині вдалося завоювати особливу довіру трьох школярів, які стали її друзями — і навіть більше. Зв’язок між учителем і учнями виявився настільки міцним, що вона почала сприймати їх як членів своєї родини і знайшла гарний спосіб це довести.

Коли коханий Коллін зробив їй пропозицію, вона відразу знала, хто стане першими гостями, яких вона покличе до себе на весілля.

“Ще до заручин я знала, що хочу покликати своїх хлопчиків на торжество у якості особливих гостей, і думка про це робила мене щасливою. Троє моїх хлопчиків — Джей, Корде і Домінік — зворушили моє серце з першого дня, коли я їх зустріла. Це хлопці, з якими я не буду розлучатися до кінця свого життя. Я дійсно вважаю їх своїми дітьми. Вони принесли мені стільки радощів і зробили мене гарною людиною та гарним вчителем.”

У день весілля Коллін вигадала для хлопчиків особливі ролі: Джей і Корде несли та тримали весільні кільця, а Домінік вів наречену до вівтаря разом із батьком дівчини.

“Їх участь у моєму весіллі означала стільки ж, скільки участь мого чоловіка або подружок нареченої. Вони усі — значущі частини мого життя, і вони мені необхідні.”

Дівчина зізналася, що не могла уявити весілля без своїх учнів.

“Інакше свято було б неповноцінним. Там була уся моя родина, друзі і найбільша частина мого серця — троє моїх хлопчиків.”

Судячи з облич хлопців, вони були щасливі відвідати свято улюбленої вчительки. І потішити дітей з особливими потребами не так вже й складно, адже для щастя, як і іншим людям, їм потрібно небагато.

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •