Підсумком наших з вітчимом відносин стала моя вагітність. Природно, ні Максиму, ні мамі я про неї не сказала

Мені було 17 і я з нетерпінням чекала вже час, коли зможу пошвидше втекти з дому. Мама привела нового чоловіка.

Все спочатку було добре, однак, з часом він став все більше приділяти мені увагу. Підморгував, обіймав, а мати думала, що він так зі мною хоче налагодити контакт.

Максим, мій вітчим, з часом все більше і більше виявляв в знаки уваги в мою сторону. Це гарний на вроду чоловік, високий, статний та ще й ровесник моєї матері — 38 років. Я не змогла встояти. Тому склалося так, що я відбила чоловіка в матері.

Ми ховалися від мами як могли. У звичний час він поводив себе як турботливий батько, але як тільки мама йшла на роботу, ми робили все, що хотіли. Так я і завагітніла. Дуже неочікувано. Звичайно, ні матері, ні «коханому» я нічого не сказала.

Це було літо після закінчення школи. Всередині мене розвивалася дитина, яку я вже любила. Мене мучили усі сумніви, але я все-таки вирішила народити. Влаштувалася на літо офіціантом в кафе, думала підзаробити грошей на пологи.

Відкладала гроші на майбутнє, бо розуміла, що маю піти з власного дому. Я не зможу жити з мамою та Максимом під одним дахом.

Але в вересні сталося непоправне. Мати з вітчимом потрапили в аварію…Максим залишився живим, а от вона … Я валялася на її могилі, благала пробачити мені.

Після похорону я вигнала Максима й до пологів перебувала у важкій депресії. Після народження дитини, я ніби прокинулася зі страшного сну, отримала новий сенс життя.

На п’ятий день після пологів нас з сином вирішили виписати. Приїхали ми в порожню квартиру. І я знову розридалася. Тут раптово пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв Максим. Його вигляд бажав кращого: блідий, змарнілий, довелося пустити всередину.

З цього часу він завжди був поруч. Допомагав мені у всьому. Продукти носив з дитиною грався, хоча перший період ми навіть не розмовляли.

Якось непомітно він знову увійшов в наше життя. А потім одного разу залишився на ніч.

Через пів року ми одружилися. Нашому сину вже виповнилося 5 років. Живемо добре, але кожен відчуває в собі провину, через що часто сидимо просто мовчки, соромлячись і слово промовити.

Не завдавайте болю своїм близьким, адже ви не знаєте, що буде завтра!

Як Ви вважаєте, матір би пробачила таку зраду?

Джерело