Випадок в автобусі. Слова дитини змінили жінці життя

Spread the love

Ранок. Автобус ледве рухався до зупинки. Сидячі місця вже були зайняті, та й стоячих місць було вже не так, щоб стояти привільно.

Всі мовчали і чекали, саме цю зупинку, яка задавала тон на весь день. В глибині душі пасажири, які їздили завжди цим маршрутом, мріяли, щоб водій проїхав цю зупиночну платформу не зупиняючись. Але така надія не могла здійснитися.

На передніх місцях для пасажирів з дітьми, сиділи, молодий батько з хлопчиком на руках і на останніх місяцях дружина.

Автобус, згнітивши ресорами, знизив швидкість і зупинився. Було чутно, як по всьому салону пройшло важке зітхання. Всі без винятку направили погляд на передні двері, в яку, трясучи вмістом брудного рюкзака, заходила жінка, від якої пахло.

Не можна сказати, що вона була стара. Абсолютно ні. Їй не було і п’ятдесяти. Колись шикарне волосся перетворилися в засмальцьовані патли, руки чорні і не доглянуті.

Темне немите обличчя вже не видавало колишньої краси, а непраний одяг – світився дірами. Тільки очі, яскраво блиснули, і ледь помітна посмішка пролетіла по сірому обличчю. Блиснули і згасли.

Як вогник свічки після подиху вітру. Вона відвернулася від молодої сім’ї, і опустивши очі в підлогу стояла не рухаючись, тримаючись руками за залізний поручень, впавши в глибоку думу. Тільки їй відому.

– Маам! – тихо вимовив хлопчик. – У тітки горе. Вона скоро помре!

Хоча хлопчик сказав дуже тихо, його звернення було чутно всьому автобусу. Люди переводили погляди то на жінку, то на маленького хлопчика. У деяких в очах з’явилася скорбота і жалість. Ще хвилину тому, що пасажири змінили своє ставлення до жінки.

Молода мама, взяла синочка на руки і притиснула його міцно до себе. – Не треба так говорити. – сказала вона, ще сильніше обнявши хлопчика. – Це не добре!

– Ти ж пам’ятаєш ту хвору кішечку, від якої також пахло – Не вгамовувався малюк. – Вона ж померла, а кошеня одні залишилися.

– Кошеня! – обернулася жінка. Її очі спалахнули і наповнилися сльозами. – У мене ж внучка!

Автобус, важко дихаючи, відкрив двері. Жінка вийшла і швидкою ходою пішла назад, а пасажири тихо проводжали її поглядом, вже без ненависті, а з жалем і надією.

P.S. Минув час, зовсім невеликий. З дитячого будинку виходили, взявшись за руки два найщасливіших чоловічка, які знайшли один одного зовсім недавно. Це красива, ще зовсім молода бабуся і маленька внучка, яка міцно трималася усіма своїми маленькими пальчиками за бабусину доглянуту руку, боячись відпустити.

– Не бійся кошеня! – посміхнувшись, сказала красива жінка. – Я тебе ніколи нікому не віддам!

КІНЕЦЬ.

За матеріалами