Місяць тому я помітив, що на великій перерві половина мого класу залишає школу і кудись іде

Я – класний керівник 9 класу. Школу називати не буду, просто хочу розповісти свою маленьку історію, яка повернула мені віру в добро.

Місяць тому я помітив, що на великій перерві (20 хвилин) половина мого класу залишає школу і кудись іде. Повертаються майже впритул до дзвінку.

«Курити ходять!» – подумав я. Серед них були, в основному, хлопці, тому я не сумнівався у своїй правоті.

Однак – ось дивина – по поверненню від них зовсім не пахло куривом! Мені стало цікаво, куди діваються «мої» діти, і я вирішив за ними непомітно простежити.

Яке ж було моє здивування, коли я виявив, що вони підходять до незнайомої мені літньої людини, оточують його, дбайливо саджають на лавочку біля школи і годують тим, що принесли з собою.

Хтось наливає йому гарячий чай з термоса, хтось – дістає лоток з картопляним пюре і котлетами.

Виявилося, що це бездомний, над яким мої хлопці взяли шефство! Вони рятують його від голоду, витрачаючи всі свої кишенькові гроші на нього.

Я чоловік, але я розплакався, дивлячись на них. В той же день я пішов до директора нашої школи і умовив її взяти цю людину до нас охоронцем.

Так, завдяки небайдужості хлопців, бездомний отримав не тільки роботу, а й дах над головою. Я пишаюся «своїми» дітьми!

За матеріалами