Як всією сім’єю вирішували завдання сина-другокласника, а допоміг нам тільки дід з трьома класами освіти …

Я хороший тато. Так я думаю, тому що займаюся уроками з синочком-другокласником. Відразу скажу, з дружиною ми змогли народити дитину пізно – мені вже з нею за сорок

Сидимо щовечора крім вихідних та вирішуємо з ним завдання, які придумують сумнівного розуму тітки і дядька, а не менше сумнівні особистості з міністерства освіти погоджують ці чудеса педагогічного мистецтва.

Попалася нам одна задачка. Я перечитав її два рази, але так і не в’їхав сам в її суть. Кажу синові:

– А давай як в казці про ріпку – покличемо на допомогу маму, тому що самі ми цю «ріпку» не витягнемо.

Синок погодився. Так взагалі було веселіше завдання вирішувати – батьки в зборі!

Покликали на допомогу маму. Мама: розумниця, красуня, спортсменка, безпартійна – з’явилася на заклик про допомогу як мисливці на поклик Червоної Шапочки:

– Що там у вас, чоловіки?

– Так ось, – кажу я, батько сімейства, годувальник і взагалі чоловік, – не можемо завдання зрозуміти. Якщо зрозуміємо, то одразу розв’яжемо.

– Що? – посміхнулася, – чоловіки пасують перед гранітом науки?

– Так тут не граніт науки, а щось слизьке і безглузде неясного забарвлення! – вигукнув я. – Навіть я зі своєю вищою технічною освітою не можу зрозуміти, що тут так як!

Дружина стала читати завдання.

Після третього разу переможна посмішка королеви і міс світу згасла і змінилася подивом Попелюшки і вона промямлила:

– У мене дві вищі! Я закінчила аспірантуру. Я кандидат медичних наук! Але і мені незрозуміло, про що взагалі тут мова і що від учня потрібно!

– Ось ось! – Закивав я. – Треба кликати бабусю.

– В сенсі?

– Ну у нас гра така з сином: покликав дід бабку, тягнуть-потягнуть, витягнути не можуть … покликала бабка внучку. Тобто тепер треба кликати бабусю, вона викладач гуманітарного університету.

Покликала дружина бабусю, свою маму, мою тещу …

Теща прийшла з рівною, як у німецького солдата спиною. Стара радянська школа. Тещі вже вісімдесят, а розум і пам’ять не підводять. Моя дружина у неї – теж остання була дочка в сім’ї, молодшенька.

Прийшла, подивилася на мене, як на … слів таких немає … І заявила:

– Що, без бабусі нікуди? Ех, молодь! От раніше вчили так вчили! Ну, давайте, що ту у вас?

– Так ось, – вже понуро мовила моя красуня і спортсменка, – не можемо зрозуміти завдання …

Теща засміялася:

– Завдання другого класу! Ну як так можна докотитися!

І стала читати …

Після п’ятого разу і вона здулася. Зрозуміло, вона здулася вже після першого разу, але вперта натура виду не подавала. Тепер вона була схожа на німецького солдата в полоні. Я внутрішньо радів – значить, я не такий тупий, як мені здалося спочатку. Синочкові взагалі було весело. Ще б пак – така колотнеча навколо його персони і завдання!

Потім теща визнала, що її освіта і досвід тут як собаці п’ята нога і сказала:

Є кому зателефонувати:

Комусь подзвонити було. Та не встигли – ми стали дзвонити і я, і дружина, і навіть тещі. Дзвонили батьки, бабусі і дідусі однокласників нашого сина. І все з одним питанням:

– Ви ту задачу вирішили? Взагалі зрозуміти не можемо. Навіть вчительці дзвонили і вона в осаді – сама, каже, б’юся другу годину, хочу вже писати в Міносвіти, щоб запитали автора підручника …

– Треба діда кликати … – Сказала теща після півгодини дзвінків.

– А чим він допоможе? – Запитали ми. – У людини за спиною три класи, армія, далекі країни і зрубані гектари лісу!

– А що нам робити? Самі бачите!

Пішли ми на поклон дідові – людини, яку вважали дурним і непотрібним членом в нашій родині і який не ображався на це. А все тому, то йому під дев’яносто.

– Дідусь, тесть, батько, дорогий! Допоможи!

Дід дивився «А зорі тут тихі».

– Ну що там у вас? – Встав він і пішов в дитячу сина.

– Так ось, завдання …

– Ну ж бо. – Дід заглибився в читання. Потім сказав: – Хто автор підручника, його б за Сталіна відправили доучуватися далеко на Північ! Загалом, так …

Завдання було вирішено через пару хвилин. Сином. З підказками дідуся. У якого три класи освіти!