Як всією сім’єю вирішували завдання сина-другокласника, а допоміг нам тільки дід з трьома класами освіти …
Я хороший тато. Так я думаю, тому що займаюся уроками з синочком-другокласником. Відразу скажу, з дружиною ми змогли народити дитину пізно – мені вже з нею за сорок
Сидимо щовечора крім вихідних та вирішуємо з ним завдання, які придумують сумнівного розуму тітки і дядька, а не менше сумнівні особистості з міністерства освіти погоджують ці чудеса педагогічного мистецтва.
Попалася нам одна задачка. Я перечитав її два рази, але так і не в’їхав сам в її суть. Кажу синові:
– А давай як в казці про ріпку – покличемо на допомогу маму, тому що самі ми цю «ріпку» не витягнемо.
Синок погодився. Так взагалі було веселіше завдання вирішувати – батьки в зборі!
Покликали на допомогу маму. Мама: розумниця, красуня, спортсменка, безпартійна – з’явилася на заклик про допомогу як мисливці на поклик Червоної Шапочки:
– Що там у вас, чоловіки?
– Так ось, – кажу я, батько сімейства, годувальник і взагалі чоловік, – не можемо завдання зрозуміти. Якщо зрозуміємо, то одразу розв’яжемо.
– Що? – посміхнулася, – чоловіки пасують перед гранітом науки?
– Так тут не граніт науки, а щось слизьке і безглузде неясного забарвлення! – вигукнув я. – Навіть я зі своєю вищою технічною освітою не можу зрозуміти, що тут так як!
Дружина стала читати завдання.
Після третього разу переможна посмішка королеви і міс світу згасла і змінилася подивом Попелюшки і вона промямлила:
– У мене дві вищі! Я закінчила аспірантуру. Я кандидат медичних наук! Але і мені незрозуміло, про що взагалі тут мова і що від учня потрібно!
– Ось ось! – Закивав я. – Треба кликати бабусю.
– В сенсі?
– Ну у нас гра така з сином: покликав дід бабку, тягнуть-потягнуть, витягнути не можуть … покликала бабка внучку. Тобто тепер треба кликати бабусю, вона викладач гуманітарного університету.
Покликала дружина бабусю, свою маму, мою тещу …
Теща прийшла з рівною, як у німецького солдата спиною. Стара радянська школа. Тещі вже вісімдесят, а розум і пам’ять не підводять. Моя дружина у неї – теж остання була дочка в сім’ї, молодшенька.
Прийшла, подивилася на мене, як на … слів таких немає … І заявила:
– Що, без бабусі нікуди? Ех, молодь! От раніше вчили так вчили! Ну, давайте, що ту у вас?
– Так ось, – вже понуро мовила моя красуня і спортсменка, – не можемо зрозуміти завдання …
Теща засміялася:
– Завдання другого класу! Ну як так можна докотитися!
І стала читати …
Після п’ятого разу і вона здулася. Зрозуміло, вона здулася вже після першого разу, але вперта натура виду не подавала. Тепер вона була схожа на німецького солдата в полоні. Я внутрішньо радів – значить, я не такий тупий, як мені здалося спочатку. Синочкові взагалі було весело. Ще б пак – така колотнеча навколо його персони і завдання!
Потім теща визнала, що її освіта і досвід тут як собаці п’ята нога і сказала:
Є кому зателефонувати:
Комусь подзвонити було. Та не встигли – ми стали дзвонити і я, і дружина, і навіть тещі. Дзвонили батьки, бабусі і дідусі однокласників нашого сина. І все з одним питанням:
– Ви ту задачу вирішили? Взагалі зрозуміти не можемо. Навіть вчительці дзвонили і вона в осаді – сама, каже, б’юся другу годину, хочу вже писати в Міносвіти, щоб запитали автора підручника …
– Треба діда кликати … – Сказала теща після півгодини дзвінків.
– А чим він допоможе? – Запитали ми. – У людини за спиною три класи, армія, далекі країни і зрубані гектари лісу!
– А що нам робити? Самі бачите!
Пішли ми на поклон дідові – людини, яку вважали дурним і непотрібним членом в нашій родині і який не ображався на це. А все тому, то йому під дев’яносто.
– Дідусь, тесть, батько, дорогий! Допоможи!
Дід дивився «А зорі тут тихі».
– Ну що там у вас? – Встав він і пішов в дитячу сина.
– Так ось, завдання …
– Ну ж бо. – Дід заглибився в читання. Потім сказав: – Хто автор підручника, його б за Сталіна відправили доучуватися далеко на Північ! Загалом, так …
Завдання було вирішено через пару хвилин. Сином. З підказками дідуся. У якого три класи освіти!