Історія чоловіка, який все життя соромився своєї матері …

Spread the love

Все життя я соромився своєї матері. У неї не було одного ока, і вона здавалася мені потворною.

Жили ми бідно. Батька я не пам’ятав, а мати … Хто дасть хорошу роботу, такій як вона, – одноокій. І якщо мене матір намагалася одягнути краще і в школі я не відрізнявся від однокласників, то вона в порівнянні з мамами інших дітей, такими красивими і ошатними, здавалася потворною біднотою. Я, як міг, приховував її від друзів.

Але одного разу вона взяла, та й прийшла в школу – скучила, бачте. І підійшла до мене при всіх! Як тільки я крізь землю не провалився. У зразу втік, світ за очі. А на наступний день, звичайно ж, вся школа тільки й говорила про те, яка у мене мати потвора. Ну, або мені так здавалося. І я зненавидів її.

«Вже краще б у мене взагалі не було матері, ніж така, як ти, краще б ти померла!» – кричав я тоді. Вона мовчала.

Найбільше я хотів скоріше піти з дому, піти від матері. Та й що вона могла мені дати? Я старанно вчився в школі, потім, щоб продовжити освіту, переїхав до столиці. Почав працювати, одружився, обзавівся своїм будинком. Незабаром з’явилися діти. Життя посміхалося мені. І я пишався тим, що всього досяг сам. Про матір я не згадував.

Але одного разу вона приїхала до столиці і прийшла в мій будинок. Діти не знали, що це їхня бабуся, вони взагалі не знали, що у них є бабуся, і почали сміятися над нею. Адже моя мати була так потворна. Давня образа захлеснула мене. Знову вона! Тепер хоче зганьбити мене перед дітьми і дружиною ?!

«Що тобі тут треба? Вирішила налякати моїх дітей? »- сичав я, виштовхуючи її за двері. Вона промовчала.

Минуло кілька років. Я домігся ще більших успіхів. І коли зі школи прийшло запрошення на збори випускників, вирішив поїхати. Тепер мені нічого було соромитися. Зустріч пройшла весело. Перед від’їздом вирішив побродити по місту і сам не знаю як вийшов до свого старого дому.

Сусіди впізнали мене, сказали, що моя мати померла, і передали її лист. Я не особливо засмутився, та й лист спочатку хотів викинути не читаючи.

Але все-таки розкрив.

«Привіт, синку. Прости мене за все. За те, що не змогла забезпечити тобі щасливе дитинство. За те, що тобі доводилося соромитися мене. За те, що без дозволу приїхала в твій будинок.

У тебе гарні діти і я зовсім не хотіла їх лякати. Вони так схожі на тебе. Бережи їх. Ти, звичайно, не пам’ятаєш цього, але коли ти був зовсім маленьким, з тобою трапилося нещастя, і ти втратив око. Я віддала тобі своє. Більше я нічим не могла тобі допомогти. Ти всього добився сам. А я просто любила тебе, раділа твоїм успіхам і пишалася тобою. І була щаслива. Твоя мама”.