«Діти повинні зростати в злиднях» – сказала свекруха

Моя подруга в 28 років зустріла чоловіка, з яким вчилася в одній школі, тільки він був на два роки старший. Розговорилися, сподобалися один одному, почали зустрічатися. Мати Дмитра схвалила вибір сина: Ірина їй сподобалася.

Незабаром подружка переїхала жити до Діми, у якого був свій будинок, подарований батьками. Навела порядок у всіх кімнатах, в будинку стало пахнути смачними обідами. Діма був задоволений, але навести порядок у дворі, не поспішав, хоча там були потрібні саме чоловічі руки.

Виявилося, що Дмитро взагалі крім своєї роботи з 8 ранку до п’ятої вечора більше ні за що не береться. Вільний час витрачає для перегляду телевізора або катається на новій машині, яку теж подарували батьки. Навіть розтопити баню лінувався: по вихідних чекав, коли прийде батько, заповнить баки водою, принесе дрова і розтопить.

А подружка моя, навпаки, виявилася відмінною господинею, – весь будинок був на ній. Навіть майбутня свекруха Лідія Миколаївна частенько приходила, щоб взяти що-небудь смачне з приготованих Іриною страв.

Але одного разу стався випадок, який змусив Іру серйозно задуматися. Свекруха зламала ногу і майже два місяці перебувала вдома. Потім стала потрохи виходити з паличкою. Якось Лідія Миколаївна приїхала на автобусі до сина. Ірина накрила стіл, посиділи, поговорили. Потім Дмитро пішов у вітальню, включив телевізор і ліг на диван. Лідія Миколаївна заходилася збиратися додому і Ірина попросила Діму відвезти маму на машині, на що Діма байдуже відповів:

– Сама дійде.

Лідія Миколаївна почула відповідь Діми і тихо сказала Ірі:

– Треба, щоб діти жили в злиднях, тоді і вдячними будуть.

Звичайно, можна було викликати таксі, але матері набагато приємніше, якби саме син відвіз її додому.

З часом Ірина і Діма розійшлися, знайшлися й інші причини, через які вона не захотіла з ним жити. А через місяць Лідія Миколаївна прийшла до Ірини на роботу, дізнатися, що трапилося і чому вона пішла від її сина.

До сих пір захоплююся своєю подругою, яка не стала скаржитися матері на власного сина, а сказала лише одне:

«Ви ж знаєте свого сина».

І тут Лідія Миколаївна не стримала емоцій: вона почала сама скаржитися на Діму. Їй хотілося, щоб хтось її вислухав. Розповіла, що захворів Дімин батько, знадобилися гроші на ліки. Лідія Миколаївна абияк випросила невелику суму у сина для рідного батька. Ось таку «подяку» отримали батьки від сина за будинок і машину.

Ірина не повернулася до Дмитра. Вона не хотіла жити з ледарем і не хотіла, щоб її діти жили в злиднях, як казала колись Лідія Миколаївна.

У тридцять років моя подружка вийшла заміж за гарного, працьовитого хлопця, з яким вони вибудовували сімейне благополуччя «з нуля». Разом вони виплатили кредит за квартиру, потім за машину. Зараз у них двоє дітей. І вони з дитинства привчають їх до праці, що зовсім не заважає їм любити своїх дітей.