Ера двієчників настала. І вони вже не соромляться нічого
Ера двієчників настала. Ера, епоха, жахливе, могутнє покоління двієчників і неуків. Ні, вони і раніше були, але ще кілька років тому вони не так сильно кидалися в очі.
Раніше вони якось соромилися своєї безграмотності, чи що. А зараз вони, таке відчуття, всюди. Вони популярні. Безграмотні зірки. Дуркуваті лідери думок. Законодавці моди, які не вміють двох слів зв’язати.
Які говорять «я думаю те, що». Кажуть «координальний» разом «кардинальний» – мабуть, і Рішельє в їх версії був «коордіналом».
І вони вже не соромляться нічого.
І якби ж то тільки блогери були неписьменними. Блогери взагалі примудрилися за короткий час свого існування зробити всі можливі помилки і покрити себе будь-якою відомою ганьбою, так що саме слово «блогер» в нашому суспільстві носить зневажливо-несерйозний відтінок.
На тлі понтів, самозамилування, злодійства, накрутки підписників, відвертої грубості, дурості і хамства якась там безграмотність вже не виглядає як порок.
Але безграмотність проникла вже в святая святих – в ЗМІ. В місце, яке трималося довше всіх. Де повинна бути хоч якась редактура, хоч якийсь другий погляд. Ні. Самі редактори вже не знають, що до чого.
І якби ж то модні журнали, ні – солідні політичні видання на повному серйозі обговорюють питанні про «приймачі Президента», хоча слово «приймач» – це, скоріше, щось з радіонауки, на відміну від слова «наступник», яке і пишеться, і читається по іншому.
Всім наплювати на грамотність. Всім. Ніякої вичитки, ніякого свіжого погляду.
Безграмотність скрізь і в усьому. Неуки всюди. Неуки – лідери думок. Неуки – популярні блогери. Неуки дають інтерв’ю і вчать інших жити. Люди, які самі не спромоглися навчитися – вчать інших. Перевернутий час.
І ось я точно знаю, в чому причина. Все ж просто – ці люди не читали в дитинстві, і не читають зараз. І я точно знаю, що з цим робити. Точно знаю, як безграмотність лікується. Була б моя воля, я б зібрав в одному місці всіх цих редакторів модних журналів. Всіх цих блогерів. Всіх цих безграмотних журналістів.
Всіх цих людей, що пишуть, яких на гарматний постріл не можна підпускати до тексту. Всіх цих молодих і зухвалих. Зібрав би, і змусив читати. І читати не журнали, не блоги. Не модних письменників.
Ні.
Класиків б вони у мене читали. Можливо, тоді вони б дізналися, що ось це кошмарна побудова фрази «переступаючи поріг ресторану, виникає відчуття, що ти вдома» (реальна фраза, з модного журналу) – так от, це побудова фрази називається «анаколуф». І це відчуття переступає поріг ресторану, а не ти, двієчник..
А в інтернет я б їм заборонив заходити в принципі. До тих пір, поки не зможуть правильно застосувати закінчення в реченнях. Деякі, напевно, ніколи не змогли б це зробити – але таким людям відлучення від Інтернету тільки на користь.
Так, я вчинив би саме так. Шкода, що таке навряд чи можливо.
Yerzhan Yessimkhanov