Ця розповідь буде цікава кожній жінці. Просто шедевр!

«Прокидаєшся ти вранці, трошки недосконала, але цілком придатна. Худенька, але з грудьmи, волосся не фарбоване, але природнє. Тягнешся ручками дочоловіка свого, теж, звичайно, не Аллена Делона, але в якихось ракурсах навіть і краще буде, побрутальніше.

І так ось поцілуєш його в щетину і думаєш: як же добре-то все! – а тут і собачка прокинулася, хвостиком б’є, по паркету кігтиками цокає, натякає, що пора вже її вигуляти.

На вулиці теж краса – дощ, сніг, якась дитина плаче, бо її в сад ведуть, а ти дивишся на собачку і знову радієш: як добре, що свої вже виросли, самі в школу, самі зі школи, щастя ж !

Повертаєшся додому, а там вже і кава, як добре-то, думаєш, що тоді в Ашані три коробки фільтрів купили, щастя ж! І таке щастя щоранку днів приблизно двадцять на місяць випадає. А потім раптом –  … все! Числа приблизно двадцять першого телефон з великим сумом повідомляє: перший день ПМС, Анна! І … відкриваються очі. На все. І немає від цієї правди порятунку. До двадцять восьмого точно немає. Тому, що не треба, не треба більше цієї брехні, самообману – вистачить !!!

Прокинулася вона. Башка НЕ ​​профарбована, лінива, страшна, стара … І жирна притому. Собака розпущена, теж жирна, з пащі смердить, скаче тут. За яким… вона взагалі? Хто її завів? Дітки! А навіщо? Пограти! Вони пограли, а ти щоранку з нею прешся! У сніг, в дощ!

І цей ще лежить. Лежить він тут! Навмисно адже лежить, видно ж по ньому, що задумав підлість. Не хоче з собакою гуляти, прикидається, що спить! А як йому, з іншого-то боку, не прикидатися, якщо поруч з ним кожен день таке? Дура жирна, з непрофарбованою головою і собака смердюча, теж жирна? Як це витримати, щоб не впасти в летаргію?

Ну, гаразд, хоч на вулиці нічого не змінилося – війна з навколишнім середовищем йде добре. Дитину в сад тягнуть. Так йому і треба, нехай сидить там, сволота. Хочеться прямо підійти і сказати: чо ти кричиш, хлопчик? Не зрозумів, куди потрапив? І марно кричати, нікому ти тут не потрібен, так само, як і я!

Вдома цей, з кавою. Каже, як добре, що тоді в Ашані три коробки купили. А ти так вкрадливо: може, краще про щось інше поговоримо? – Про що? – Ну, розкажи мені краще про Таню. Як ти був в неї закоханий. – Я тоді в школі вчився. – А ти все одно розкажи, мені дуже цікаво! – і дивишся так, трошки з презирством, з-під лоба.

Ну, доводиш його потихеньку, слово за слово, нічого не зроблено, ранок пройшло в скандалі, і ось ти вже за кермом, в школу за дитиною їдеш. І тут абсолютно випадково, нічого, як то кажуть, не віщувало, тебе підрізає безвідповідальна нікчемність. Здавалося б, плюнути і розтерти! Але не в ці дні, з двадцять першого по двадцять восьме.

Ти паркуєшся біля школи, руки тремтять, ти зовсім розчавлена ​​життям: тебе не поважають на дорогах, ти жирна, а твій мужик любить Таню. І тоді ти піднімаєш очі і бачиш прямо перед собою напис – ПРОДУКТИ. Ти йдеш в ПРОДУКТИ і купуєш шоколадку Мілку, в яку для більшої калорійності вставили печеньку.

І ще нутеллу, добре, якщо вона у них в продуктах десь біля вікна стояла і підморозило. Береш ще пластикову ложку, сідаєш в машину, їж і Мілку, і замерзлу нутеллу. Пластикова ложка швидко ламається, тоді нутеллу можна їсти ключем. І якось відпускає. … »