Притча про те, чого хочуть жінки
Одного разу король Артур пішов війною на сарацин. Проте в битві був поранений і потрапив в полон до турецького паші. Війська відступили і Артур залишився в полоні.
Прийшов до нього паша і говорить:
– Можу тебе відпустити, але з однією умовою. Гарем у мене великий, але не знаю, що з ними робити. Капризують постійно. Можеш їхати у свій Камелот, але дай чесне королівське слово, що через рік повернешся і даси відповідь на одне просте питання: “Чого хоче жінка?”
– А якщо не знайду відповідь?
– Тоді вибирай – смертна кара зараз, або через рік, якщо відповіді не знайдеш.
Артур погодився і повернувся в Камелот, довго розпитував мудреців і жінок різного віку. Думки розходилися, ніхто не міг дати відповіді. Аж тут раптом хтось згадав, що на галявині Шервудського лісу живе дуже стара відьма. Вже якщо хто і знає, так це вона.
Приїхав Артур до відьми. Зайшов в хатку, розповів відьмі про проблему, а вона йому відповідає:
– Відповідь я знаю, але за це хай хтось із твоїх рицарів одружиться зі мною.
Поїхав король назад в замок, зібрав всіх своїх рицарів за круглим столом і розповів про ситуацію. Але попередив, що відьма дуже стара і бридка. Тут підвівся Ланселот і сказав:
– Артур, за тебе і за майбутнє королівства хоч життя віддам, хоч з відьмою одружуся.
Так і вирішили.
І відповіла відьма Артуру, що кожна жінка хоче сама розпоряджатися своєю долею.
Щасливий Артур поскакав до паші, а коли повернувся – прийшов час весілля.
Зібралися гості, п’ють, гуляють. Відьма гола на столах танцює, п’яна як свиня, до всіх цілуватися лізе. А Ланселот як справжній кавалер був дуже галантний – все одно вже гірше не буде.
Коли настала весільна ніч, Ланселот, похнюпившись, зайшов у спальню. Перед його очима лежала найгарніша жінка, яку він коли-небудь бачив.
І говорить йому ця красуня:
– Не дивуйся, це я. І в подяку за добре ставлення до мене, коли я була страшною і суперечною я згідна половину часу бути молодою красунею, а половину часу – старою відьмою.
Задумався Ланселот. Вдень на людях зі старою ганьбитися, зате вночі життю радіти, або вдень гонорово ходити, а вночі з цим покемоном спати. І каже:
– Вирішуй сама.
Відьма посміхнулася і відповіла:
– Ти знову дав мені розпорядитися своїм життям. За це я завжди буду красунею.
А мораль цієї притчі така:
Не важливо, красива жінка чи ні. Розумна чи не дуже. В душі вона все одно відьма.