Михайло Жванецький: Добро повністю не передається. Йому не можна навчитися. Злу можна. Зло передається

Добро накопичується. Від почутого. Від побаченого. Від прочитаного. Воно вимагає ніжної мами і часу. Воно складається зі слів, з вчинків, з сторінок. Воно йде від тих, хто через це пройшов і сам зрозумів, що погасити корисніше.

Зло конкретне, чітке, ясне.

Зло завжди з цифрами в руках.

Зло завжди з прізвищами в руках.

Зло матеріально зрозуміле, ясне і легке опановується масами.

Натовп не побіжить в лікарню перекладати хворих і мити підлогу.

Але миттєво зірветься бити людей і підпалювати будинки.

Зло народжується разом з дитиною, б’є, б’є, щипає.

І тільки поступово в душу входить його протилежність.

Добро накопичується. Від почутого. Від побаченого. Від прочитаного.

Воно вимагає ніжної мами і часу.

Воно складається зі слів, з вчинів, з сторінок.

Воно йде від тих, хто через це пройшов і сам зрозумів, що погасити корисніше.

Не розлютити, не залишити зле слово, після якого всеодно просиш вибачення.

Неправота твоя не в слові, а в злості.

Добро твоє накопичується все життя і всього лише досягає рівня, досягнутого іншими.

Тому так мало змін в моралі за століття.

Добро повністю не передається. Йому не можна навчити. Злу можна. Зло передається.

А накопичене добро вмирає з кожним.

І все починається знову.

Але одного разу посіяне зло довго залишається з людиною. Запам’ятовується усіма. Тим більше на екрані.

Не можна сьогодні говорити про секс, а завтра про любов однієї й тієї ж людини. Навіть якщо всі стверджують, що це повинен знати кожен.

Не можна сьогодні говорити: «Не захищайте демократію. Сидіть вдома » , а завтра викривати корупцію.

Ну, хтось же щось згадає.

Характер людини не залежить від науки, бо наука його не вдосконалює.

Людина в прямому зв’язку з добром і злом.

І хоч це все перетікає одне в одного, але ми всі відчуваємо в який момент, що з цього бере верх.

І тоді з кожної родини йдуть кращі. Як би це не називалося: боротьба за свободу, за справедливість, за територію …

Це боротьба між тими, хто каже: жити повинні всі, і тими, хто каже: жити повинні не всі.

А далі за списком, з прізвищами, з цифрами в руках проти невиразного бурмотання: «це недобре», «це як же так», «за що» …

Добро накопичують люди похилого віку.

Вони невиразні і неконкретні.

У них міститься не мудрість, а добро.

Даючи злу дорогу, ми все одно поповземо просити вибачення …

Коли справа торкнеться нас.

Михайло Жванецький