Кожен в результаті отримує своє

Нашу сусідку прозвали Еммануель. Легка, в шифонових сукнях навіть в мороз. Зверху шуба, а під нею майже марлевка і фіалки з жовтцями. Коротка недбала стрижка, укладена не те пальцями, не те пилососом і величезні очі, ніби у бабки. Вона була кілька разів одружена і кожного разу щасливо.

Працювала косметологом, продавщицею галантереї і вчителькою малювання. Постійно чимось захоплювалася. Освоювала по самовчителю фламенко, мистецтво каліграфіі, щось валяла, вишивала і відправляла африканським дітям посилки з м’якими іграшками. Займалася всім по чуть-чуть і недовго. Сусіди крутили пальцями біля скроні, мовляв що з неї взяти, вітряна жінка.

Безпечна, легковажна і дурнувата в тому числі. Недалека. Живе з котом і зламаним телевізором. Не дивиться новини і не в курсі пожежі в Утрехті, що знищила консерваторію. Не знає, що під час телемосту була проведена операція без наркозу завдяки навіюванню Кашпіровського.

Мій тато на дух її не міг терпіти. Говорив, що не сприймає людей, які занадто часто сміються. Скаже «доброго ранку», і рот до вух. Прокоментує затримку зарплати і регоче. Посковзнеться на льоду, розбивши лоток яєць, знову посмішка. Тільки що тут смішного?

Жінки не брали її в своє коло. Закатували губи і припиняли обговорювати розпусний Захід і якихось обивателів. Еммануель не дуже й прагнула потрапити в жіночу компанію. Вона постійно кудись поспішала: на чергове побачення, курси крою та шиття або концерт. Їй не було ніякого діла до важливих матрон, які отоварюються на овочебазах.

У сусідки ніколи не траплялося нічого поганого, а у нас то крани текли, то хлопчаки скло розбивали, то півбудинку косив грип. Ми вірили, що в темному кутку сидить бабай, а якщо не будемо слухатися, то нас забере міліціонер. Що життя несправедливе і багато чого потрібно терпіти. І тільки Еммануель завжди виглядала бадьорою, здоровою і веселою. У неї не існувало темних кутів. З міліціонерами вона крутила любов, грип лікувала червоним вином, нічого не терпіла і ставилася до будь-яких подій, як до пригод.

Її секрет я дізналася набагато пізніше і щиро здивувалася. Жінка всього лише по-іншому ставилася до життя, і життя відповідало їй тим же. Адже як постелешь, так і поспиш, а як запряжеш, так і поїдеш.

Вона не давала собі нудьгувати, не носила «футболку жертви», проявляла допитливість і займалася тим, що до душі. Вона жила, а ми всі тільки готувалися жити. Вона чекала від майбутнього кайфу, а ми – труднощів. Кожен в результаті отримував своє.