Їду додому до мами – сказала Аня і відвернулася до вікна, на очі навернулися сльози

– Що то ви така сумна … – сказав Ані молодий чоловік. Він тільки що зайшов в купе і розклав свої речі.

– Ні, в мене все нормально, їду додому до мами – сказала Аня і відвернулася до вікна, на очі навернулися сльози. Олексій дав їй свою хустку і сів поруч. На мить їхні погляди зустрілися, він побачив дуже гарні блакитні очі.

Аня невільно поклала голову йому на плече, їй зараз потрібен був хтось, хто міг допомогти забути все …

Вона розповіла Олексію, що їде додому, пішла від коханого чоловіка. Він виявився негідником і довгий час обманював її. Прожили вони десять, як їй здавалося щасливих років. Дітей не було, чоловік завжди був проти.

Та й якось все не виходило. А тут повернулася з робочого відрядження раніше на день, виявила у себе вдома чоловіка з найкращою подругою … Ось так закінчилася історія їхнього кохання.

Нашвидку зібравши речі, Анна купила квиток на найближчий поїзд до свого рідного міста, де вона колись народилася, ходила в школу і була щаслива. Там жили її мама і старенька бабуся.

Увечері Олексій запросив Аню сходити в вагон-ресторан. Вона одягла сукню, дістала з сумочки колечко з бірюзою, його колись подарувала мама на весілля, але одягала Аня прикрасу рідко.

Вони довго сиділи в ресторані, говорили ні про що. Тут Олексій побачив кільце на пальці і дуже довго розглядав його. Воно було дуже гарне, ручної роботи, мама його замовляла спеціально для дочки, зі зворотного боку було гравірування – дрібними буквами «Щастя».

В купе вони прийшли вже за північ. Від випитого вина кружляло голову, ніч пролетіла дуже швидко …

Аня ще спала, коли Олексій зібрав свої речі і тихенько попрощався з нею, залишивши на столі записку з номером телефону: «якщо захочеш коли небудь почути мене, подзвони …».

Прочитавши, вона посміхнулася, в її плани не входили серйозні відносини, але записку жінка все ж поклала в сумочку.

Увечері вона була вже вдома, двері відкрила мама.

– Аня, що ж ти не попередила, що приїдеш, я б зустріла тебе, – сказала вона.

Трохи пізніше сіли за стіл, мама стала розпитувати, як у неї справи, як Максим. Аня сказала, що приїхала на зовсім, Максим в минулому.

– Почну нове життя, адже мені лише 32 роки. У мене все ще попереду …

Мама допомогла знайти хорошу роботу, життя потихеньку налагоджувалося. Якось вранці Аня прокинулася і побігла у ванну, її сильно нудило, паморочилося в голові. Мама стурбовано запитала:

– У тебе все нормально?

– Нічого страшного, все пройде, напевно з’їла щось не те, – сказала Аня і стала збиратися на роботу.

Днем все повторилося. Увечері теж.

– Анічка сходи завтра в лікарню, – стурбовано сказала мама.

На наступний день Аня поїхала до лікаря.

– Ви вагітні, вітаю! – після огляду сказав лікар – народжувати будемо?

– Так, звичайно, – не роздумуючи відповіла Аня і щаслива пішла додому.

Увечері розповіла мамі, та взяла в руки телефон і стала набирати номер.

– Мама, ти кому дзвониш?

– Хочу Максима порадувати. – відповіла вона.

– Не треба, – Аня забрала телефон з рук мами – дитина не Максима. Йому мої діти не потрібні і я теж.

І вона розповіла причину свого повернення додому.

– А хто ж тоді батько? – здивоване запитала мати.

– Олексій … І давай цю тему більше не піднімати.

Настала тиша … Аня для себе все вирішила. Вона сама виростить і виховає дитину. Чоловіки їй більше не потрібні.

Вагітність проходила складно, жінка часто лежала в лікарні, перебувала під постійним наглядом лікарів. Пологи почалися в термін, після довгих виснажливих сутичок на світ з’явилася чудова здорова дівчинка – Мія.

А далі життя пішло своєю чергою, малятко росло на радість бабусі і мамі. Аня раділа кожному новому дню, жила заради дочки, іноді дивилася на неї і ловила себе на думці, що вона все більше нагадувала їй Олексія, того попутника, який подарував їй радість материнства і зробив її найщасливішою …

Але життя розпорядилося по своєму. Аня захворіла, хвороба стала стрімко розвиватися після пологів. Прогнози лікарів були невтішні, півроку, рік …

Мія на той час закінчила школу, стала вже дорослою. Аня так і не змогла розповісти їй про батька, вона думала, що дочка її неправильно зрозуміє. Тільки в останній момент, передаючи дочці кільце, Аня сказала:

– Візьми дочка, це колечко, воно принесло мені колись щастя, і ти теж будь щаслива …

Минуло кілька років, після закінчення інституту бабуся подарувала внучці путівку на море. Напередодні від’їзду вони обидві дуже хвилювалися, Мія заспокоювала бабусю.

– Не переживай, я їду тільки на тиждень, а він пролетить дуже швидко …

Квиток на поїзд дівчина поклала в сумочку, перевірила документи і одягла на палець мамине кільце.

Поїзд прийшов під час, дівчина сіла в своє купе. Під стукіт коліс стала дивитися у вікно, на ліс, станції, річки. Вранці двері купе відчинилися і зайшов чоловік одягнений з голочки, з приємною посмішкою на обличчі. Він привітався, сів на своє місце і теж став дивитися у вікно. Довго їхали мовчки, потім заглянула провідниця і запропонувала чай.

Поставила на стіл дві склянки, і побажала приємного чаювання.

Мія дістала з сумки печиво, цукерки, чоловік шоколад і вони сіли пити чай.

Тут він завмер, шоколад випав з його рук.

– Що з вами? – запитала дівчина.

– Це кільце на вашій руці? Звідки воно у вас? – запитав він.

– Мамин подарунок, – відповіла Мія, а потім розповіла про те як вона народилася, як одного разу запитала у мами про батька і не отримала відповіді на своє питання, як мама хворіла …

Олексій сидів, дивився в очі Мії, і згадував Аню, ту прекрасну попутницю, про яку він пам’ятав все життя.

Він так і не дочекався дзвінка від неї, а номери Ані не знав, Олексій чекав і сподівався, кожен день, кожну хвилину, не минало й дня, щоб він не згадував її …

– На ньому є гравіювання? «Щастя».

– Звідки Ви знаєте? Ви знали мою маму?

Олексій розповів все Мії, зараз він дивився на дівчину і розумів, що це його дочка. Він так і не зустрів і не полюбив нікого, Аня завжди стояла перед очима, чоловік все життя мріяв, що вони коли-небудь зустрінуться. Але цього не сталося. Напевно чудеса не повторюються …

Мія обняла свого тата, він притиснув її до себе, так вони їхали довго-довго. Прощаючись, домовилися, що вона йому подзвонить коли поїде назад додому.

Мія чекала батька біля вагону, він побіг побачивши її з далека.

– Я дуже боявся, що втрачу тебе, – сказав Олексій обіймаючи дочку.

– Ні, тату, тепер то ми будемо завжди разом.

Вона подивилася на своє кільце і сказала:

– Щастя є. Воно з нами.

Батько обійняв доньку. Вони сіли у вагон і поїхали до бабусі, яка ще нічого не знала.