Як я одного разу чуть дружину з «коханцем» не вбив
Чорт мене смикнув прийти додому раніше. Хотів свою дружину порадувати, навіть квітів по дорозі прикупив. Двері відчинив ключем. Наташка не почула, напевно тому що приймала душ, і я вирішив посилити сюрприз, почавши потихеньку знімати взуття.
«Васька, ти все доїв?» – пролунало з ванни, і я напружився, бо мене звуть Сергій, а їсти я ще й не починав.
– Почекай, я вже закінчую, вийду, підкладу ще, – лунало з-за напіввідкритої двері ванної кімнати.
Кров прилила до обличчя, а в голові почало щось потріскувати. – а ось і роги прокльовуються! – вирішив я.
– Уб’ю, дружину-заразу і його вб’ю! – притулившись до стіни блискавично аналізував я, прикидаючи, що краще підійде для смертовбивства.
Думка: «А я ж її любив» була останньою краплею, і я рвонув вперед.
– Сергію, Сергію, ти чого ?! Вибач, невинна я! – кричала Натаха, вдаривши мене дверима ванною, а її вирячені очі були повні жаху. Вона звивалася, як спіймана змія.
– Невинувата ?! Ти мені роги наставила! – заревів я, на власні очі відчуваючи як цей ріг росте.
– Ти сам, ти сам винен! – Звідки я знала, що ти прийшов ?! Ти ж сам, сам об двері вдарився, коли я її розгорнула! Куди ти мчав, як скажений! – Натаха вже ридала.
– Хто він?! – грізно запитав я, намагаючись піднятися з підлоги, – хто цей виродок ?! Я вас обох закопаю!
– Хто він? – в очах Натахи промайнув щирий подив. – Ти про кого?
– Хто там на кухні ?! – зробив я ще одну спробу встати, але мабуть удар об торець дверей ванної кімнати був дуже сильний, в голові каламутніла, а зростаючий ріг починав закривати огляд.
– Хто такий, Васька !? – повторив я запитання.
– Так ось він, – Натаха кивнула на кухонний дверний проріз, де біля порогу тулився невеликий сіренький клубочок, періодично нявкаючий і зі страхом дивиться на нашу перепалку, – Оленка подарувала.
Я ще раз помацав ріг і зрозумів, що іноді ми наставляємо їх собі самі …