Історія як тато лікар, з двома хірургами, зробили синові костюм у садочок!
Мій син має добру пам’ять. У дитячому садку він знав напам’ять усі віршики, тому до останнього дня було незрозуміло, який у нього має бути костюм, адже дітки хворіють і він міг їх замінити, знаючи всі ролі.
На новорічний ранок п’ятирічному синочку дісталася роль огірка.
Дізнавшись про це, я купила зелену футболочку, кольоровий картон і з великим натхненням всю ніч шила зелені шортики під футболку і клеїла салатову шапочку з картону з чудовим хвостиком з дроту.
На ранок йшов тато, що і хвилювало мене, тому дала чітку інструкцію, як одягнути дитину і як закріпити шапочку, і повторила це татові вранці.
Перед роботою до мене зателефонувала вихователька і тремтячим голосом повідомила, що у них захворів виконавець головної ролі і завтра син буде … колобком. Я відразу перепитала — чи може колобок бути в костюмі … огірка? — в трубці була тиша.
Я зателефонувала чоловікові на роботу і повідомила про форс-мажор.
Абсолютно щасливим голосом чоловік сказав, що немає ніяких проблем. Він візьме з собою двох друзів хірургів, а три хірурга — це супер команда, яка впорається з будь-яким завданням! І вони, тобто, хірурги — дуже кмітливі чоловіки, поїдуть до нас додому і вирішать цю проблему.
Прийшовши на роботу, я ще о дев’ятій вечора зателефонувала додому. Трубку взяв син і повідомив, що вони купили білу футболку, а зараз тато клеїть жовтий картон, дядько Вова готує їсти, а дядько Владик — сміється.
Ще через годину син повідомив, що він лягає спати, а дядько Владик вирізав з жовтого картону коло і малює на ньому очі, дядько Вова відкриває банку огірків, а тато — гикає від сміху.
О дванадцятій вечора я подзвонила знову. Чоловік повідомив, що дядько Вова і дядько Владик дуже втомилися робити колобка і вже … сплять. І є нюанси.
Колобок, чисто випадково, був приклеєний дядьком Вовою суперклеєм на білу футболку дуже криво. Тому, коли дядько Владик обдирав цей шедевр, то футболка порвалася. Тому вони його пришили медичним шовком на зелену футболку огірка.
Але вийшло красиво. А ще … вони зробили колобку тридцять зубів, і він тепер посміхається на всі зуби, правда ще на два зуба потрібно, бо не вистачило білого картону.
(Ну нічого страшного, — сказала я, — на тлі тридцяти зубів це буде непомітно).
Так що я можу не нервувати, спокійно працювати і у мого сина буде найкращий костюм. А хто це там хропе? Так це дядько Владик, який так ретельно вирізав з картону зуби, заснув прямо в кріслі.
Мене до ранку мучили сумніви. І, здавши чергування, я попросила головного лікаря, щоб мене відпустили, хоч на годину, на ранок сина.
Я трохи запізнилася … З актового залу доносився регіт. Я відкрила двері …
Біля новорічної ялинки намагався стрибати колобок. Величезне кругле жовте місяцеподібне обличчя на грудях сина було в діаметрі від підборіддя до колін. Очі цього монстра дивилися в різні боки. Три шовкових довгих горизонтальних шва над очима асоціювалися зі зморшками на лобі глибоко навченого життям колобка.
Особливо вражало відсутність двох зубів в широко розкритому роті. Тому що це були … два передніх верхніх зуба!
Це було подібне на колобка, що страждає на хронічний алкоголізм і повернувся нещодавно з колонії суворого режиму …
У цей момент син почав розказувати віршик, який починався словами:
«Де ви ще побачите, такого ж, як я? …»