Дівчата, коли ви наступного разу будете ображатись на чоловіка через дрібницю, згадайте цю історію
У 2010 році я лежала в пологовому будинку в одній палаті з жінкою Катею: я з новонародженим сином, вона з донькою. У нас обох діти були перші, я набагато повільніше приходила в норму, і Катя мені дуже допомагала по дрібницях: подати щось, сніданок з їдальні принести … Виписалися ми в один день і після цього не перетиналися деякий час.
Через шість місяців Катя мені подзвонила привітати з півріччям сина. Природно, ми зачепилися мовами – обговорили малюків, скільки зубів, як сплять, і таке інше. Потім вона запитала:- Ну як чоловік? Допомагає з малюком?
Ну і я стала їй видавати стандартні жіночі скарги (нас же, жінок, часто хлібом не годуй, дай на мужиків поскаржитися):
– Так як, допомагає … З роботи втомлений приходить, хоче відпочити, а не з малюком носитися, ще й бурчить, що вечеря не готова і т. д. і т.п. … У тебе теж саме?
Вона говорить:
– Та ні, ми з моїм, поки я в пологовому будинку була, по телефону посварилися, він відразу ж зібрав речі і пішов. Я з пологового будинку повернулася – ні чоловіка, ні речей його … з тих пір так і не зайшов ні разу, не допоміг нічим. А живемо ми в одному районі, нещодавно зіткнулися на вулиці, я його і запитала – ти зайти, подивитися хоч на дочку свою не хочеш? він:
– Ні, не хочу … (мужику, до речі, за 30, це його перша і єдина дитина).
І Катя продовжує розмову:
– Так що, кажеш, у тебе чоловік? Не допомагає?
А я така:
– У мене?! Так він у мене ідеальний!