Як ми взагалі вижили? Дітям 50-60-70-80-х присвячується
Якщо ви були дитиною у 50-і, 60-і, 70-і або 80-і, оглядаючись назад, важко повірити, що нам вдалося дожити до сьогоднішнього дня.
У дитинстві ми їздили на машинах без ременів та подушок безпеки. Поїздка на возі, запряженому конем, в теплий літній день була невимовним задоволенням. Наші ліжечка були розфарбовані яскравими фарбами з високим вмістом свинцю.
Не було секретних кришок на пляшечках з ліками, двері часто не замикалися, а шафи не закривалися ніколи. Ми пили воду з колонки на розі, а не з пластикових пляшок. Нікому не спадало на думку кататися на велосипеді в шоломі. Жах!
Годинами ми майстрували візки та самокати з дощок й підшипників зі звалища, а коли вперше мчали з гори, згадували, що забули приробити гальма. Після того, як ми в’їжджали в колючі кущі кілька разів, ми розбиралися з цією проблемою. Ми йшли з дому вранці й грали весь день, повертаючись тоді, коли запалювалися вуличні ліхтарі, там, де вони були.
Цілий день ніхто не міг дізнатися, де ми. Мобільних телефонів не було! Важко уявити. Ми різали руки та ноги, ламали кістки та вибивали зуби, й ніхто ні на кого не подавав до суду. Бувало всяке. Винні були тільки ми та ніхто інший. Пам’ятаєте? Ми билися до крові й ходили в синяках, звикаючи не звертати на це уваги.
Ми їли тістечка, морозиво, пили лимонад, але ніхто від цього не товстішав, тому що ми весь час носилися й грали. З однієї пляшки пили кілька людей, і ніхто від цього не помер.
У нас не було ігрових приставок, комп’ютерів, 165 каналів супутникового телебачення, компакт дисків, мобільних телефонів, інтернету, ми мчали дивитися мультфільм всім натовпом в найближчий будинок, адже відиків теж не було!
Зате у нас були друзі. Ми виходили з дому й знаходили їх. Ми каталися на великах, пускали сірники по весняних струмках, сиділи на лавочці, на паркані або в шкільному дворі й базікали про що хотіли.
Коли нам був хтось потрібен, ми стукали в двері, дзвонили в дзвінок або просто заходили й бачилися з ними. Пам’ятаєте? Без дозволу! Самі! Одні в цьому жорстокому й небезпечному світі! Без охорони! Як ми взагалі вижили?
Ми придумували ігри з палицями та консервними банками, ми крали яблука в садах і їли вишні з кісточками, й кісточки не проросталися у нас в животі.
Кожен хоч раз записався на футбол, хокей або волейбол, але не всі потрапили в команду. Ті, хто не потрапили, навчилися справлятися з розчаруванням.
Деякі учні не були такі кмітливі, як інші, тому вони залишалися на другий рік. Контрольні та іспити не поділялися на 10 рівнів, і оцінки включали 5 балів теоретично, і 3 бали насправді. На перервах ми обливали один одного водою зі старих багаторазових шприців!
Наші вчинки були нашими власними. Ми були готові до наслідків. Ховатися було ні за кого. Поняття про те, що можна відкупитися від ментів або відкосити від армії, практично не існувало. Батьки тих років зазвичай ставали на бік закону, можете собі уявити!?
Це покоління породило величезну кількість людей, які можуть ризикувати, вирішувати проблеми й створювати щось, чого до цього не було, просто не існувало. У нас була свобода вибору, право на ризик й невдачу, відповідальність, і ми якось просто навчилися користуватися всім цим.
Ви один з цього покоління, я вас вітаю. Нам пощастило, що наше дитинство та юність закінчилися до того, як уряд купив у молоді свободу взамін за ролики, мобіли, фабрику зірок та класні сухарики… За їх спільною згодою… Для їх же власного блага…
Насправді в світі не сім чудес світу, а набагато більше. Просто ми з вами до них звикли і деколи навіть не помічаємо. Ну хіба не диво перший радянський засіб після гоління? Пам’ятаєте? Шматочки газети?
А таке чудо, як тюнінг автомобіля Москвич-412? Пам’ятаєте? 5-копійчані монети по периметру лобового скла, хутряне кермо, епоксидна ручка коробки передач з трояндочкою й, звичайно, міліцейський кашкет на задньому склі.
А гумка від трусів – це ж теж диво! Адже вона прекрасно тримає як труси, так й колготки та рукавиці!
Пиріжок з повидлом – ну хіба не диво? Ніколи не вгадаєш, з якого боку повидло вилізе!
Ще одне незрозуміле диво – підніміть, будь ласка, руки ті, у кого був нормальний вчитель праці… а не інопланетянин?
А таке чудо, авоська з м’ясом за кватиркою? Пам’ятайте: поліз діставати – пельмені впали!
А ось ці чудові мамині слова: «Я тобі зараз купую, але це тобі на день народження»?!
Або ось ця чарівна бабусина фраза на прощання: «Тільки банки поверніть!».
А холодильник ЗІЛ пам’ятаєте, з величезною ручкою? Це ж однорукий бандит! Смикаєш ручку – сипляться банки.
А, до речі, що до сих пір лежить в холодильниках на дверцятах збоку? Ні, не яйця. І не кетчуп. На дверцятах збоку лежать… ліки!
Безкоштовна медицина – це теж диво. Лікар один, а черги дві – одна за талонами, а друга по запису. А ще й третя була – «Я тільки запитаю!».
Так, скільки ще їх було, цих чудес світу…
Маленьке віконце з кухні у ванну – що там дивитися, поясніть?
Взуттєва ложка-конячка…
Зубний порошок – чистить як зуби, так і срібло…
Хлопчик, який пісяє на дверях туалету…
Телевізор «Рубін» – береш пасатижі і тин-тин-тин!
Плавки з якорем… пам’ятаєте ?!
Молоко в трикутних пакетах!
А ви говорите: «Сім чудес світу!»
Ми раніше багато чого робили такого, що зараз і в голову не спаде робити. Більш того, якщо ти сьогодні хоч раз зробиш те, що тоді робив постійно – тебе не зрозуміють, а можуть й за божевільного прийняти.
Ну ось, наприклад, пам’ятаєте, автомати з газованою водою. Там ще був стакан гранований – один на всіх. Сьогодні нікому і в голову не прийде пити із загальної склянки! (сьогодні її вкрадуть через п’ять секунд після установки автомата, рівно за три секунди до того, як потягнуть і сам автомат…)
А раніше ж всі пили з цих стаканів… Звичайна справа! І адже ніхто не боявся підхопити якусь заразу…
До речі, ці стакани використовували для своїх справ місцеві п’яниці. І, уявіть собі, ви тільки уявіть це – вони ПОВЕРТАЛИ стакан на місце! Не вірите? А тоді – звичайна справа!
А ще в міських автобусах були каси з квитками по 5 копійок. І всі чесно кидали туди свої кровні й відривали квиток. Совість – найкращий контролер.
А люди, що вішали простирадло на стіну, вимикали світло і бормочущі щось собі під ніс в темряві? Секта? Ні, звичайна справа!
Раніше в кожному будинку проходила церемонія, яка називалася – затримайте дихання – діафільм! Пам’ятаєте це чудо?! У кого зараз працює проектор діафільмів?
Дим валить, їдкий запах по всій квартирі. Дощечка така з письменами. Що вам видається? Індійський великий жрець Арамонетрігал? Насправді це ви-жи-га-ня. Звичайна справа! Мільйони радянських дітей випалювали листівки мамам на 8 березня – Мамочка, вітаю з міжнародним жіночим днем. Бажаю тобі мирного неба над головою, а твоєму синові – велосипед…
А ще всі сиділи у ванній, причому на опущеному стульчаку, причому в темряві – й світив там тільки червоний ліхтар… Здогадалися? Звичайна справа – друкували фотографії. Все наше життя на цих чорно-білих фотографіях, віддрукованих власними руками, а не бездушним дядьком з Кодак…
Ну ви ж пам’ятаєте, що таке фіксаж?
Дівчата, а ви пам’ятаєте резиночки? Дивно, але жоден хлопчисько на світі не знає правила цієї гри!
А збір макулатури в школі? До сих пір мучить питання – навіщо? А я ж тоді весь татів архів Playboy туди відніс. І мені нічого за це не було!
Тільки мама дивувалася, чого це батько став так прискіпливо перевіряти мої домашні завдання?!
Здав близько 40 молочно-кефірних пляшок, щоб купити 1 жуйку «Laser»… мдя… і ще була Tip & Top жуйка… А наші кавові та полуничні взагалі не цінувалися, бо там не було вкладишів…
А ще на перервах всі грали в гру, перевертаючи вкладиші, ударом руки по ним.
А ще черевики Скорохід, гімн о сьомій ранку, обов’язкова форма в школі та значок жовтеням, гарний такий, з молодим Леніним…
Ну про чебуречну біля льодового тут вже немає сенсу говорити, всі її пам’ятають…
А во! Щоденні черги в магазинах за хлібом, і в дцять разів довші черги за яким-небудь сиропом, що видавався суто пропорційно людям, що прийшли за цією покупкою.
А ще тема. Коли ми приїжджали до бабусі в село, то завжди йшли до магазинів. І чомусь там завжди був більший вибір різних товарів…
А ще купа китайського ганчір’я з поїзда марок типу «Abibas», «Roobok» та магнітофонів марки «Sany» й «Panasound».
А ще не було підгузників, новомодних іграшок. Були шкіряні ремені, які надягали один на одного й грали в конячок, білі гольфи, в яких ходили в дитячий садок хлопчики та дівчатка. Були привітні сусіди по сходовому майданчику, мами спокійно відпускали дітей гуляти, не боячись, що їх вкрадуть.
І без всяких цивілізаційних наворотів з нас виростили гідне покоління. А найголовніше зараз всі, кудись поспішають, навіть у вихідні. А куди? Навіщо? Ніхто не відповість, бо ніколи… поспішаємо…
Так, це ми були такими, а ось такими ми стали:
1. помилково, ти друкуєш свій пароль системного доступу на мікрохвильовці;
2. у тебе список з 15 номерів, щоб зв’язатися зі своєю родиною, яка складається з 3 чоловік;
3. ти відправляєш e-mail своєму колезі, що сидить в сусідній кімнаті;
4. ти втратив контакт зі своїми друзями або родиною, тому що у них немає адреси електронної пошти;
5. після робочого дня ти повертаєшся додому і відповідаєш по телефону так, немов ти ще на роботі;
7. ти впадеш в стан паніки, якщо вийшов з будинку без мобільного телефону і ти повертаєшся за ним;
8. ти прокидаєшся вранці й перша річ, яку ти робиш – приєднуєшся до Інтернету, навіть до того, як вип’єш кави;
9. ти схиляєш голову на бік, щоб посміхнутися :-);
10. зараз ти читаєш цей текст, ти з ним згоден і посміхаєшся;
11. ще гірше, ти вже знаєш, кому ти перешлеш цю статтю;
12. ти занадто захоплений, щоб помітити, що номер 6 в цьому списку відсутній;
13. тобі знадобилася лише секунда, щоб пробігти ще раз за текстом і переконатися, що номера 6 дійсно немає.