Розмова матері з Богом. Cтародавня притча

Природа створила наш світ так, що матері люблять і бережуть своїх дітей. А ще, вони шалено переживають за їх безпеку, намагаючись уберегти їх від помилок і людського зла. У цій притчі дуже наочно пояснюється, чому не варто весь час турбуватися про дітей і в чому мудрість правильного виховання.

Прочитайте її! Можливо, ви знайдете для себе розраду і будете більш спокійно ставитися до природного плину життя.

Одного разу до Бога прийшла жінка

… Одного разу до Бога прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка.

-Ти втомилася, жінко? – занепокоївся Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь.

-Спасибі, я ненадовго, – відмовилася жінка. – Тільки попрошу -і відразу назад! А то раптом за цей час вже що-небудь трапилося? Ніколи собі цього не пробачу!

– Що ти не готова собі пробачити?

– Якщо з моєю дитиною щось станеться. Я як раз і прийшла, щоб попросити Тебе: Господи, спаси і сохрани її!

– Я тільки цим і займаюся, – серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватися в моїй турботі?

– Ні, але … У цьому житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів! А у нього вік такий – все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися. Я дуже боюся, що його занесе на повороті, він заб’ється, і йому буде боляче.

Що ж, наступного разу він буде обережніший, тому що на своїй шкурі дізнається, що таке біль, – відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ти не хочеш дати йому навчитися?

– Тому що хочу позбавити його від болю! – гаряче вигукнула мати. -Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де він може впасти.

– І тепер хочеш, щоб я обклав його соломою з усіх боків? Добре. Гляди ж!

І Господь миттю створив цілу купу соломи і кинув її в світ. Вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх спокус, а заодно і від життя. Жінка бачила, як її син намагається пробратися крізь солому, але марно.

Син метався, пробував розірвати солом’яне кільце, впадав то в розпач, то в лють. А в кінці кінців дістав звідкись сірники і підпалив солому. Злетіло полум’я, і ​​всю картину миттєво затягнуло димом.

– Синку! – закричала жінка. -Синку, я йду на допомогу!

– Хочеш підкинути в багаття ще соломи? – запитав Господь.

-Май на увазі: чим більше соломи стелять батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї будь-якою ціною. Якщо ж це не вдасться, то вона може і зовсім почати марнувати життя. Адже він не знає, що таке біль, і що таке свобода вибору -теж …

Ти думаєш, що це мішок соломи, але насправді це мішок проблем. У ньому знаходяться всі жахи, які тобі ввижаються, всі побоювання, які в тобі живуть, всі страхи, якими ти наповнена. Все, про що ти думаєш і тривожить, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цьому енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина так втомилася …

– Виходить, я не повинна піклуватися про сина ?! І це говориш мені Ти, Господи?

– Дбати – хоч греблю гати. Але ось турбуватися ти не повинна. Адже я теж про нього дбаю. Дозволь і мені робити мою справу. Просто не заважай мені! Але це, як я розумію, питання віри …