На Планеті Земля виявляється є народи, для яких подружня зрада жінки – єдина можливість підтримувати генетичну різноманітність у племені і гарантувати здоров’я майбутнього потомства.
Народи Камчатки
На північному сході Росії є кілька народностей, у яких подружня зрада є звичайним “актом гостинності”. Приморські коряки, будучи дуже закритим і нечисленним етносом, змушені вдаватися до цього засобу, щоб «розбавити» свої гени свіжими. Будь-якого гостя коряцького поселення зустрічають тут дуже радо – і нагодують, і спати вкладуть, і обласкають у прямому сенсі слова.
Увечері заміжня господиня оселі, в якій гість залишиться на нічліг, стане щосили кокетувати з прибульцем, щоб максимально йому сподобатися. А вночі вона зі 100%-ою гарантією ляже до нього в ліжко з цілком конкретними намірами. Гостю не варто побоюватися ревнощів чоловіка, оскільки той про все знає і абсолютно не проти цього.
Також немає сенсу переживати і про засоби контрацепції, адже дружина господаря будинку прийшла не з метою задоволення хіті. Надзавдання такого гостинності – зачаття дитини. Якщо жінці вдасться завагітніти від подорожньої людини, цю подію буде весело і з розмахом святкувати все селище. Завдання виконано: гени корячки з’єдналися з генами представника іншого народу, а значить, дитина народиться життєздатною, міцною і без генетичних відхилень.
Жителі Аляски
Проблеми з народженням здорових діток спостерігалися і у замкнутих етнічних груп материкової Аляски. Чукчі-оленярі та ескімоси живуть досить відокремлено від решти світу. Шлюби всередині одного поселення нерідко трапляються між більш-менш далекими родичами. Це призводить до народження кволих малят, наділених цілим букетом хвороб.
Щоб такі сумні події траплялися якомога рідше, чукчі й ескімоси теж практикують зраду «на знак гостинності» і навіть віддають своїх дружин в оренду чоловікам із інших поселень. Якщо сильний представник чужого клану збирається на полювання, у нього завжди є величезний вибірі з жінок будь-якого сусіднього племені. Чоловіки самі пропонуватимуть своїх дружин на роль тимчасової коханки. За час полювання жінка повинна постійно догоджати «панові», щоб було якомога більше шансів завагітніти.
Аборигени Австралії
Сексуальна гостинність прийнятна і в невеликої народності австралійських аборигенів арунта. Кожен рід живе тут дуже замкнуто. Гени століттями змішуються усередині племені, тому розбавляти їх просто необхідно. Арунта виключно гостинні і готові «позичати» своїх жінок усім охочим.
Будь-який гість ззовні може спокійно розраховувати на ніч із першою чорношкірою красунею, яка сподобається йому, навіть якщо вона – заміжня. Своїми дружинами арунта охоче діляться не лише з іноземцями, а й один з одним. Це своєрідний жест поваги і симпатії. Якщо комусь заманеться відмовитися від такого живого «подарунка», чоловік жінки вважатиме себе смертельно ображеним.
У горах Тибету
У Тибеті теж багато народностей, що живуть за схожими законами. Чоловік із радістю віддасть свою дружину в тимчасове користування гостю, якщо жінка тому сподобалася. Виникнення симпатії і сексуального потягу в цьому випадку вважається вищою волею богів.
Тибетці взагалі схильні цінувати “затребуваних” жінок. Якщо та подобається багатьом чоловікам, значить, вона справді чогось варта. Звідси пішов звичай не брати за дружину незайманих. До одруження дівчина зобов’язана не лише позбутися цноти, а й пізнати якомога більше чоловіків. Лише в цьому випадку наречена може бути визнана придатною для сімейного життя.
У Російській імперії
Згідно з даними історика Безгіна В.Б., такий феномен існував і в Російській імперії. В окремих селах країни побутувла так звана гостинна проституція. За спостереженнями публіциста Серафима Шашкова, «на півночі Росії господар, даючи в найм квартиру, пропонував мешканцеві і… свою дружину або дочку, збільшуючи, звісно, при цьому квартирну плату». У кількох селищах Болховского повіту Орловської губернії існував звичай почесним гостям (старшині, волосному писареві, суддям, заїжджим купцям) пропонувати для плотських утіх своїх дружин або невісток, якщо сина тимчасово не було вдома. При цьому прагматичні селяни не забували брати плату за надані послуги. У селах Мєшков і Коневці того ж такки повіту бідні селяни без збентеження посилали своїх дружин до прикажчика, або до інших заможних осіб за грошима на тютюн або на хліб, змушуючи їх розплачуватися своїм тілом.