Як важливо відчувати, що ти комусь потрібен…
Хлопчина, який стояв на високому мосту, був ще дуже молодий. Він багато чого хотів добитися в цьому житті, але майже нічого не встиг. Кохана дівчина від нього відвернулася, всі його зрадили, нікому він не був потрібен. Все в його молодому короткому житті пішло шкереберть, навіть не залишилося сил почати все спочатку. Він спалив за собою всі мости. І тепер, щоб звести рахунки з цим нікчемним життям, йому залишилося зробити лише один крок уперед…
Зіщулившись, він стояв на самому краю прірви, яка “роззявила пащу” під самісінькими його ногами, й востаннє дивився вниз на мерехтіння міських вогнів. Молодий чоловік важко зітхнув і подався вперед, аж раптом почув …
– Доброго вечора, – несподівано пролунав надтріснутий старечий голос. – Допоможи, чим зможеш, синку!
Юнак мимоволі відсахнувся назад від прірви і розгублено почав нишпорити по своїх кишенях. Діставши гаманець, він вийняв із нього всі гроші, які тепер були йому вже зовсім не потрібні, і простягнув старому.
– Це не мені, синку, – відповів старий. – Тут зовсім поруч живуть двоє дівчаток-сиріток. Голодують вони, занедбані і недоглянуті. Віднеси їм гроші, допоможи, синку.
Він стояв на високому мосту, молодий, розгублений, ще хвилину тому готовий був здійснити найтяжчий гріх самогубства, і не знав, що йому робити.
– Добре, – несподівано для самого себе погодився він, – давай адресу, я віднесу. «Ці гроші, – подумав він, – можуть стати порятунком для нещасних сиріток, а потім … потім я знову повернуся сюди».
І чим далі юнак ішов від моста, тим менше рішучості звести рахунки з життям у нього залишалося. Плечі його розпрямлялися, крок ставав все впевненішим. Він зрозумів раптом, що не повернеться більше на цей міст, оскільки завжди можна знайти людей, яким можеш знадобитися ти і твоя допомога…