Брехня і фантазія, де межа або чому дитина обманює?

Spread the love

Дуже часто, особливо у юному віці ми стикаємося з таким поняттям як дитячий обман. Чому так трапляється і хто робить уже маленьких дітей брехунами – велике питання. Пропонуємо трішки розібратися, чому так трапляється.Одна мама страшенно хвилювалася, щоб син у школі був успішним. Проявлялося це в тому, що вона регулярно і без потреби “сувала носа” у його ранець і перевіряла, як у нього йдуть справи. Через деякий час з’ясувалося, що хлопчик і сам не проти поритися в чужих сумках і “пошукати” там різні цікаві речі. Природньо, він у жодному разі не підтверджував цього, поки його не впіймали на місці злочину. Але й тоді він сказав, що просто шукав свою ручку, яка, мабуть, випадково впала в сумку іншого хлопчика. Мама, проте, так і не змогла уловити зв’язок між власною поведінкою і поведінкою сина. І її можна і потрібно зрозуміти: вона ж була сповнена благородних мотивів, а отже її вчинки, на відміну від вчинків сина, не можуть бути безчесними.
Інша мати теж дуже цікавилася рівнем знань своєї дитини. Про її інтерес вона розповіла у самою історією. Якось її восьмирічний син щось писав і між іншим запитав: “мамо, а як правильно пишеться буква “ж”. Зі слів жінки у неї від жаху потемніло в очах, і вона, ледь опанувавши себе, прогарчала: “Ти що, у віці 8 років не знаєш як писати букву ЖЖЖЖЖ ??? !!!” Слід зауважити, що на питання сина вона так і не відповіла. Зате скандал вийшов добряцький. Думаю, ця історія була не єдиною, оскільки через деякий час мама виявила, що хлопчик зовсім перестав робити домашні завдання з української мови, а натомість почав розповідати, яких неймовірних успіхів досягув з мовознавстві й математиці. Невиправний брехун!

Третя мама розкрила власну педагогічну теорію, яка полягала в тому, що необхідно перевіряти кожен крок дитини, оскільки вона від природи схильна до брехні («за порядком требна стежити»), що вона і робила, застосовуючи час від часу витончені тортури у вигляді позбавлення солодощів і укладання спати значно раніше від установленого терміну. Так мама реагувала на найдрібніші протиріччя, які їй вдавалося помітити в розповіді дочки про події минулого дня. Нещасна потім щиро дивувалася, що з кожним днем ​​її улюблена дівчинка ставала все брехливішою ​​і хитрішою.

Четвертий батько, виявивши в сумці чужу іграшку (яка, втім, після короткого розслідування виявилася іграшкою сина), влаштував страшний скандал, а коли все прояснилося, не знайшов нічого кращого, ніж сказати: “Це тобі буде наукою!” Якою наукою і чого саме вн хотів навчити, залишилося таємницею … Але хлопчик, судячи з усього, виявився-таки сприйнятливий до “науки”, бо почав приносити додому масу чужих речей, які йому, за його словами “подарували”. “Він став не лише брехуном, а й злодієм … Напевно, це щось вроджене – адже я ніколи не брав чужого”, – нарікав бідний батько …

П’ята мама поділилася тим, як щовечора вчиняє дочці допит, що і як вона їла в школі, і, зіставляючи свідчення з даними “розвідки”, з подивом щораз виявляє, що дочка постійно її обманює: то коли їла каже, що нічого не їла, то навпаки – нічого не їла, а говорить що їла. У відповідь на запитання, навіщо взагалі вона це робить, адже якщо людина голодна, вона неодмінно попросить їжі, а для особистого заспокоєння досить і тих самих “даних розвідки”, мама глибоко задумалася …Шоста повідала, як вона розповіла трирічній дитині, що якщо вона буде погано поводитися, в будь-яку секунду в її житті може з’явитися “бабайка”. (Маю зізнатися, що доля оберігала мене від бабайки досить довго. І лише недавно я дізнався, що цей персонаж досить міцно вбудований у виховні процеси щодо багатьох дітей). Незважаючи на юний вік, дитина швидко зрозуміла, що й до чого, і почала брехати про все підряд – про свої інтереси, заняття, друзів, іграшки. Воно й зрозуміло: якщо вже мама перебуває у змові з такою істотою і замість того, щоб розбиратися існує цей небезпечний бабайка насправді або є плодом маминої уяви, краще просто “заплутати ворога” – може пронесе!

Сьома вигадала власну теорію: у того, хто не вчиться (відповідно до її розуміння), в житті буває все погано. Сама вона прекрасно вчилася, у всякому разі, за її словами, але не змогла подолати порога прожиткового мінімуму, проживаючи при цьому з мамою і сином в однокімнатній квартирі. Не помічаючи деякого протиріччя між її фантазіями і дійсністю, вона продовжувала нести цю нісенітницю, поки й сама не перестала відрізняти брехню сина від правди. Успіх перевершив будь-які очікування: вже в дорослому віці, син розповідав мамі, що відвідує університет, в той час як сам тим часом працював офіціантом у ресторані.

Восьма обурювалася з приводу оповідань дочки про те, що вона, мовляв, найкраща учениця, що з нею всі хочуть дружити, що вчителі її весь час хвалять і т.д. “Усе це нахабна брехня!” – Кричала вона, повернувшись з батьківських зборів. “Чому вона мені бреше?! Я ж їй завжди говорила: мені потрібна тільки правда, брехня – єдине, чого я не можу пробачити!” Все попереднє життя вона, проте, день за днем ​​і місяць за місяцем у відповідь на будь-яку розповідь дочки тільки запитувала: “А ти зробила краще за інших?” “А що сказала вчителька?” “А хто закінчив завдання першим?” Дівчинка виявилася тямущою: чому ж не зробити мамі приємне і не розповісти їй саме те, що вона так хоче почути? Любов, знаєте, не картопля …
Дев’ята, наче продовжуючи практику восьмої, теж вимагала правди, а коли чула її, робила життя дитини воістину нестерпним, караючи її за ті вчинки і шкільні оцінки, розповідей про яких сама так завзято домагалася. Пропажа класного журналу, який згодом виявили у найближчому смітнику, стала найменш драматичним результатом подій, які могли статися.

… Число прикладів з легкістю могло б бути доведено до ста і більше. Проте батькам потрібно пам’ятати, що нічого не виростає на порожньому місці. Зазвичай поведінка дитини є копією поведінки самих батьків, які, на превеликий жаль, за собою таких речей не помічають. Ви можете не вірити своїй дитині, ставити під сумнів усе ним сказане (але не йому у вічі). При першій можливості викривайте його у брехні. Нехай навіть ідеться про звичайніі неточності: з малого виростає велике!

Різниця між фантазією і брехнею настільки тонка, що краще навіть і не починати рефлексувати на цю тему.

Пам’ятайте: наша поведінка і поведінка, якої ми вимагаємо від дитини – “дві великі різниці”. Цей принцип повинен стати ідеалом, зведеним в абсолют – в побуті, у навчанні, у відпочинку.

Джерело