Батьки і діти: сім важливих правил виховання
Не давати дитині права на помилку, контролювати кожен її крок, прагнути, щоб дитина втілила в життя ваші нереалізовані мрії, – кращого способу, щоб виростити закомплексовану й інфантильну людину, просто не вигадати. Якщо ви хочете зворотного, ми зібрали сім важливих правил виховання від дитячого психолога Юлії Гіппенрейтер.
1. Любіть дитину просто так
Дитині дуже важливо знати, що її приймають і люблять без будь-яких умов. Не тому, що вона зробила уроки, зуміла не порвати штани й узагалі добре поводилася, – інакше вона буде жити в постійному страху, що варто їй зробити щось не так, і вона втратить право на батьківську любов. Батькам здається, що варто їм дати слабину, зайвий раз лагідно глянувши на дитину і сказавши йому, як вона їм дорога, вона одразу відіб’є від рук. На щастя, все влаштовано не зовсім так.
«Причина оцінного ставлення до дітей криється у твердій вірі, що нагороди і покарання – головні виховні засоби. Похвалиш дитину – і вона зміцниться в добрі, накажеш – і зло відступить. Але ось біда: вони не завжди безвідмовні, ці засоби. Хто не знає і таку закономірність: чим більше дитину лають, тим гіршою він стає. Чому ж так трапляється? А тому, що виховання дитини – це зовсім не дресура. Батьки існують не для того, щоб виробляти у дітей умовні рефлекси».
2. Не заважайте її природному розвитку
Якщо дитина хоче всюди залізти, постійно брудниться, ходить по калюжах, щось ламає, розбиває і задає масу запитань – це означає, що з нею все в порядку. Так вона пробує себе і проявляє допитливість, необхідну для його розвитку.
Найкраще, що можна зробити – це не заважати. Допитливість може швидко згаснути, якщо дитина тільки й чує «не став дурних питань», «виростеш – дізнаєшся» і «вистачить тобі безглуздими справами займатися». Участь батьків у розвитку дитини має підтримувати його природні прагнення, а не гасити їх, підміняючи іншими, важливішими або кориснішими на їхній погляд.
«До дитячого саморозвитку потрібно ставитися дуже уважно. Зараз поширені методики раннього розвитку, раннього читання, ранньої підготовки до школи. Але діти повинні до школи гратися!»
3. Заохочуйте самостійність
Не менш важливо не заважати дитині робити перші спроби бути самостійною. Бажання дитини самостійно зав’язати шнурки має бути зустрінута увагою і повагою, навіть якщо ви поспішаєте. При цьому увагою мовчазною – без підказок, порад і критичних зауважень. Якщо кожного разу кидатися робити все за дитину зі словами «дай я» і «у тебе не вийде», вона досить швидко перестане навіть намагатися щось робити сама.
«Утримайтеся від критики! Якщо ви проявите щирий інтерес до її справи, то ваша взаємна повага і прийняття посиляться. До того ж дорослому не слід втручатися, якщо дитина зайнята справою і не просить допомоги. Таким невтручанням батько повідомляє: ти впораєшся, у тебе вистачить сил».
4. Дозвольте дитині брати на себе відповідальність
Чим старшою стає дитина, тим більше постає речей, з якими їй потрібно справлятися самій. Поступово вона почне самостійно переходити вулицю, робити уроки, вибирати друзів. Дозвольте їй це робити, але встановіть межі свободи: наприклад, домовтеся, що вона може сама вибирати, коли сідати за уроки, але на восьму годину вечора все має бути зроблено. Самостійність не повинна падати на дитину в одну мить: перед кожним кроком потрібно поговорити з нею і пояснити, що ви даєте їй більше свободи не тому, що вам набридло за цим стежити і «нехай що хоче, те й робить», а тому, що ви вірите, що вона впорається. І все одно будьте поруч – на випадок, якщо знадобиться допомога.
«Заперечення бувають приблизно такі: “Як же мені її не будити? Адже вона обов’язково проспить, і тоді будуть великі неприємності в школі”. Або: “Якщо не буду змушувати її робити уроки, вона нахапає двійок”. Як це не парадоксально звучить, але ваша дитина потребує негативного досвіду, звісно, якщо той не загрожує його життю або здоров’ю. Дозволяйте вашій дитині стикатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати “свідомою”».
5. Не плутайте турботу і батьківський диктат
Батьки, безумовно, мають брати участь у житті дитини – але в жодному разі не проживати його за неї. Незалежно від їх нереалізованих амбіцій, дитина матиме свої бажання й інтереси. Дбати – значить, насамперед прислухатися до бажань дитини, а не діяти за принципом «я знаю, як для неї буде краще».
«Коли дитина вже не знає, чого вона хоче, тому що не звикла прислухатися до себе, – це якраз результат батьківського диктату. Вона виявляється безпорадною в цьому сенсі, і це найстрашніше».
6. Не критикуйте
В процесі дорослішання дитині доведеться стикнутися з різними складними питаннями, і їй буде набагато легше з цим упоратися, якщо вона звикне говорити про них із батьками. Довіра будується на доброму ставленні: якщо вашою першою реакцією на одкровення дитини буде критика, осуд або неувага, вдруге вона вже нічого не розповість.
«Уявіть собі вашого кращого друга. Як ви посміхаєтеся при зустрічі, як радієте йому. Навряд чи у його товаристві ви почнете його критикувати, вказувати і давати оцінки».
7. Говоріть дитині про свої почуття
Розуміти дитину – важливо, але не менш важливо і доносити до неї те, що відчуваєте ви. Адже між людьми не може бути справжньої близькості, якщо хтось із них не до кінця відвертий. Щоб ваша щирість не набувала форми звичайних докорів, використовуйте «Я-повідомлення» – так ви зможете висловити свої негативні почуття в неконфліктній формі. Наприклад, замість «Ну, що в тебе за вигляд!» Можна сказати «Я не люблю, коли мої діти ходять розпатланим, тому що мені соромно перед сусідами».
«”Я-повідомлення” дає можливість дітям ближче пізнати нас, батьків. Нерідко ми закриваємося від дітей бронею “авторитету”, який намагаємося підтримувати за будь-яку ціну. Ми носимо маску “вихователя” і боїмося її хоча б на мить зняти. Часом діти дивуються, дізнавшись, що мама і тато можуть узагалі щось відчувати! Це справляє на них незабутнє враження. Головне – робить дорослого ближчим, людянішим».