Чому ми часто носимо вантаж непотрібних нам турбот…
Мандрували собі світом двоє ченців.
Одного разу на своєму шляху їм трапилася дуже красива жінка. Вона була просто неземної краси. Жінка стояла біля річки і намагалася її перейти. Їй просто необхідно було потрапити на інший берег. Але течія річки була настільки сильною, що у неї ніяк не виходило зробити це самостійно.
Тоді один із ченців без жодного зволікання і будь-яких запитань швиденько підійшов до жінки, взяв її на руки і переніс на інший берег річки. Потім він повернувся до свого супутника, і вони мовчки продовжили свій шлях.
Так вони йшли якийсь час. Раптом другий чернець не витримав і запитав:
– Ми ж давали обітницю не торкатися жінок. Як ти міг посадити її собі на плечі?
Інший чернець серйозно глянув на свого супутника і відповів:
– Я поставив жінку на берег годину тому, а ти, судячи з усього, все ще несеш її з собою.
Ось так і ми у повсякденному житті дуже часто “продовжуємо нести” вантаж непотрібних нам турбот, і за їхньою вагою не бачимо ні дороги, ані пейзажів навколо, ні людей, що йдуть поруч або назустріч …