Якось учитель з учнем ішли путівцем. Бачать, що назустріч їм прямує, буркочучи, чоловік – увесь розбурханий, мало не плаче.

– Що сталося, друже мій? – запитує учитель.

– Та мене щойно якийсь негідник образив останніми словами і, до того ж, пусто-дурно! Що я зробив йому?

– Він не міг тебе образити, – відповів учитель.

– Як це не міг, якщо образив? – здивувався перехожий.

– Ти ж його навіть не знаєш і мене бачиш уперше. Як ти можеш таке казати?

Учитель відійшов на кілька кроків, приглядаючись до землі, а потім нагнувся, підніс щось, підійшов до чоловіка і простягнув щось знайдене у кулаку.

– Візьми, – це тобі, напевно, допоможе.

Той механічно взяв запропоноване, але, побачивши, що це жук, викинув комаху.

– Що це означає? – обурився перехожий.

– Вибач, друже, я не хотів тебе злякати. А от мій учень – той справді має те, що тобі потрібно.

І, звернувшись до учня, сказав:

– Дай цьому вельмишановному панові те, що ми знайшли в саду.

– Що саме? – насторожився перехожий, – якщо це також якась гидота, то я не візьму.

Учень розв’язав клунок і дістав яблуко.

Перехожий, спантеличено глянувши на гарний соковитий плід і переконавшись, що каверзи ніякої немає, подякував, але брати не став.

– Чому ж ти не береш, а жука взяв?

– Жука я взяв ненавмисне: я ж не знав, що ти мені даси, а яблуко мені просто не потрібне.

– Отак і в житті буває: ми часто беремо непотрібне і навіть огидне – просто так, не замислюючись. Нам дають, а ми беремо. Якщо хтось ображає тебе, ти маєш вибір – прийняти ці образи і відчути кривду, або відкинути їх, усвідомлюючи, що вони зовсім нам не потрібні. Ось тому я і сказав, що той чоловік не міг тебе образити, ти сам допоміг йому, прийнявши образливі слова!

Джерело