Мудра притча про те, як важливо знати собі ціну
Одного разу до Майстра прийшов молодий чоловік і сказав:
– Я прийшов до тебе,бо відчуваю себе таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо кажуть, що я невдаха, тюхтій та ідіот. Прошу тебе, Майстре, допоможи мені!
Майстер, миттєво глянувши на юнака, квапливо відповів:
– Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі в твоїй.
– Із задоволенням, Майстре, – пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.
– Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелику каблучку з гарним каменем. – Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цю каблучку, щоб віддати борг. Постарайся взяти за неї побільше і в жодному разі не погоджуйся на ціну нижчу золотої монети! Скачи ж і повертайся якомога швидше!
Юнак взяв кільце і поїхав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати кільце торговцям, і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар. Але варто було їм почути про золоту монету, як вони в ту ж хвилину втрачали до кільця всякий інтерес.
Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець ввічливо пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за таке кільце і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.
Почувши слова старого, юнак дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра в жодному разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши кільце добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад.
Дуже пригнічений невдачею, він увійшов до Майстра.
– Майстре, я не зміг виконати твого доручення, – з сумом сказав він. – У кращому випадку я міг би отримати за кільце пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше, ніж на золоту! А стільки це кільце не варте.
– Ти тільки що сказав дуже важливі слова, синку! – Відгукнувся Майстер. – Перш, ніж намагатися продати кільце, непогано було б встановити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір ? Скачи до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за кільце.
Юнак знову скочив на коня і відправився до ювеліра.
Ювелір довго розглядав кільце через лупу, потім зважив його на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака:
– Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але якщо він дасть мені час, я куплю кільце за сімдесят, враховуючи терміновість угоди.
– Сімдесят монет ?! – Юнак радісно засміявся, подякував ювеліра і щодуху помчав назад.
– Сідай сюди, – сказав Майстер, вислухавши енергійну розповідь хлопця,- І знай, синку, що ТИ і є це саме кільце. Коштовним та неповторним! І ОЦІНИТИ ТЕБЕ МОЖЕ ТІЛЬКИ ІСТИННИЙ ЕКСПЕРТ . Так навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?