Син привів мамі наречену: мовляв, тепер будуть жити у неї. Мудра відповідь матері вразила усіх

Маленькі дітки – це маленькі турботи, чи не так? Але приходить час, коли діти виростають. Героїня цієї історії вибрала свій шлях – відпустити.

Ось як це все було:

“Місяць тому син привів додому дівчину.

– Мамо, це моя Софія. Ми любимо одне одного і будемо жити разом.

Як будь-яка мати, я бажаю щастя своїй дитині. Хочуть жити разом – нехай живуть, я звичайно ж, не проти.

– Добре, синку. Ви поки йдіть на кухню, чайку попийте. А я речі твої зберу.

– В якому сенсі – речі збереш? – здивувався син.

Я дивлюся на сина і бачу його щире нерозуміння. Він явно не зрозумів, довелося пояснити:

– В прямому. Я зараз зберу твої речі та ви підете жити разом. Адже ви цього самі хочете!

-Нуу, мамо, розумієш, знімати квартиру дорого, та й грошей катма – ми студенти, ти ж сама знаєш. Ми тут думали пожити. Ми тобі не будемо заважати.

Звучить непогано, але ж я сама зі свекрухою десять років жила, поки ми з чоловіком квартиру не отримали. Стосунки у нас, що й казати, зіпсувалися.

Це зараз я їм не заважаю. А через місяць-два полетять в мене тапочки: криво дивлюся, зауваження роблю, виганяю з дому. Не треба мені такого щастя. Ех, Софіє, ти ж навіть не уявляєш, від якого пекла я тебе звільнила.

– Ні, синку. Якщо ти вважаєш себе досить дорослим, щоб жити з коханою дівчиною, постарайся забезпечити вам умови для спільного життя. А це означає бути дорослим: перевестися на заочне відділення, знайти роботу і орендувати квартиру. Але простіше і дешевше кімнату! Тоді і живіть разом, скільки душа забажає.

– Мамо, та ти що ?! Жити в комуналці з чужими людьми? Ми не хочемо.

Ось так. Тобто, мою квартиру в комуналку перетворити і чужу людину підселити – ми хочемо. А самі з чужими людьми – не хочемо. Цікаво.

-Софійко, Ви кохаєте мого сина? Хоча, напевно, кохаєте, якщо хочете жити разом.

– Так. Я кохаю Вашого сина. Дуже – ледь чутно промовив ангел небесний.

– Ви любите одне одного, а з коханим – хоч у курені, аби до серця мені. Правильно я кажу, Софіє?

– Та правильно. Я і на комуналку згідна, лиш разом.

– Ну ось, синку, нехай так і буде. Повір, Софія буде тобі вдячна за мою відсутність. Влаштовуйте своє життя без мого контролю і участі. Але щодо комуналки не переживайте – буду додавати, щоб на квартиру вистачало.

Через півгодини, зачинивши за дітьми двері, я розридалася. Аж надто великою була спокуса молодь у себе залишити: і син поруч, і невістка під наглядом.

Але не можна – дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Я свою справу зробила – виховала. Прийшов час відпустити сина у вільне плавання”.

А ви згідні з нею? Самі вчинили б так само?

За матеріалами